Гайдамаки. Наймичка. Музыкант. Близнецы. Художник (сборник). Тарас Шевченко

осталося трохи;

      І ви, молдавани,

      Тепер ви не пани;

      Ваші господарі

      Наймити татарам,

      Турецьким султанам.

      В кайданах, в кайданах!

      Годі ж, не журіться;

      Гарно помоліться,

      Братайтеся з нами,

      З нами, козаками;

      Згадайте Богдана,

      Старого гетьмана;

      Будете панами,

      Та, як ми, з ножами,

      З ножами святими,

      Та з батьком Максимом

      Сю ніч погуляєм,

      Ляхів погойдаєм,

      Та так погуляєм,

      Що аж пекло засміється,

      Земля затрясеться,

      Небо запалає…

      Добре погуляєм!»

      Запорожець. Добре погуляєм! правду старий співа, як не бреше. А що б то з його за кобзар був, якби не волох!

      Кобзар. Та я й не волох; так тілько – був колись у Волощині, а люде й зовуть Волохом, сам не знаю за що.

      Запорожець. Ну, та дарма; утни ще яку-небудь. Ану лишень про батька Максима ушквар.

      Гайдамака. Та не голосно, щоб не почула старшина.

      Запорожець. А що нам ваша старшина? почує, так послуха, коли має чим слухати, та й годі. У нас один старший – батько Максим; а він як почує, то ще карбованця дасть. Співай, старче божий, не слухай його.

      Гайдамака. Та воно так, чоловіче; я це й сам знаю, та ось що: не так пани, як підпанки, або – поки сонце зійде, то роса очі виїсть.

      Запорожець. Брехня! Співай, старче божий, яку знаєш, а то й дзвона не діждемо – поснемо.

      Гуртом. Справді, поснемо; співай яку-небудь.

      Кобзар (співає):

      «Літа орел, літа сизий

      Попід небесами;

      Ґуля Максим, ґуля батько

      Степами-лісами.

      Ой літає орел сизий,

      А за ним орлята;

      Ґуля Максим, ґуля батько,

      А за ним хлоп'ята.

      Запорожці ті хлоп'ята,

      Сини його, діти,

      Поміркує, загадає,

      Чи бити, чи пити,

      Чи танцювать; то й ушкварять,

      Аж земля трясеться.

      Заспіває – заспівають,

      Аж лихо сміється.

      Горілку, мед не чаркою —

      Поставцем черкає,

      А ворога, заплющившись,

      Ката, не минає.

      Отакий-то наш отаман,

      Орел сизокрилий!

      І воює, і гарцює

      З усієї сили.

      Нема в його ні оселі,

      Ні саду, ні ставу…

      Степ і море; скрізь битий шлях,

      Скрізь золото, слава.

      Шануйтеся ж, вражі ляхи,

      Скажені собаки:

      Йде Залізняк Чорним шляхом,

      За ним гайдамаки».

      Запорожець. Оце-то так! вчистив, нічого сказати: і до ладу, і правда. Добре, далебі, добре! Що хоче, то так і втне. Спасибі, спасибі.

      Гайдамака. Я щось не второпав, що він співав про гайдамаків?

      Запорожець. Який-бо ти бевзь і справді! Бачиш, ось що він співав: щоб ляхи погані, скажені собаки, каялись, бо йде Залізняк Чорним шляхом з гайдамаками, щоб ляхів, бачиш, різати…

      Гайдамака.