Кобзар. Тарас Шевченко

гнеться. «Нумо, Ґонто!»

      «Нум, брате Максиме!

      Ушкваримо, мій голубе,

      Поки не загинем!»

      «Не дивуйтеся, дівчата,

      Що я обідрався;

      Бо мій батько робив гладко,

      То й я в його вдався».

      «Добре, брате, єй же богу!»

      «Ану ти, Максиме!»

      «Постривай лиш!»

      Отак чини, як я чиню:

      Люби дочку абичию —

      Хоч попову, хоч дякову,

      Хоч хорошу мужикову».

      Всі танцюють, а Галайда

      Не чує, не бачить.

      Сидить собі кінець стола,

      Тяжко-важко плаче,

      Як дитина. Чого б, бачся?

      В червонім жупані,

      І золото, і слава є,

      Та нема Оксани;

      Ні з ким долю поділити,

      Ні з ким заспівати;

      Один, один сиротою

      Мусить пропадати.

      А того, того й не знає,

      Що його Оксана

      По тім боці за Тікичем

      В будинку з панами,

      З тими самими ляхами,

      Що замордували

      Її батька. Недолюди,

      Тепер заховались

      За мурами та дивитесь,

      Як жиди конають,

      Брати ваші! А Оксана

      В вікно поглядає

      На Лисянку засвічену.

      «Де то мій Ярема?» – Сама думає.

      Не знає, Що він коло неї,

      У Лисянці, не в свитині —

      В червонім жупані,

      Сидить один та думає:

      «Де моя Оксана?

      Де вона, моя голубка

      Приборкана, плаче?»

      Тяжко йому.

      А із яру

      В киреї козачій

      Хтось крадеться.

      «Хто ти такий?»

      Галайда питає.

      «Я посланець пана Ґонти.

      Нехай погуляє,

      Я підожду». «Ні, не діждеш,

      Жидівська собако!»

      «Ховай боже, який я жид!

      Бачиш? Гайдамака!

      Ось копійка… подивися…

      Хіба ти не знаєш?»

      «Знаю, знаю, – і свячений

      З халяви виймає.

      Признавайсь, проклятий жиде,

      Де моя Оксана?»

      Та й замахнувсь. «Ховай боже!..

      В будинку… з панами…

      Вся в золоті…»

      «Виручай же!

      Виручай, проклятий!»

      «Добре, добре…

      Які ж бо ви, Яремо, завзяті!

      Іду зараз і виручу:

      Гроші мур ламають.

      Скажу ляхам – замість Паца…»

      «Добре, добре! знаю. Іди швидче!»

      «Зараз, зараз! Ґонту забавляйте,

      З півупруга, а там нехай. Ідіть же гуляйте…

      Куди везти?» «У Лебедин!

      У Лебедин, – чуєш?»

      «Чую, чую». І Галайда

      З Ґонтою танцює.

      А Залізняк бере кобзу:

      «Потанцюй, кобзарю,

      Я заграю».

      Навприсядки

      Сліпий по базару

      Оддирає постолами,

      Додає словами: «На городі пастернак;

      Чи я ж тобі не козак, не козак?

      Чи я ж тебе не люблю, не люблю?

      Чи я ж тобі черевичків не куплю?

      Куплю, куплю чорпнобрива.

      Куплю, куплю того дива.

      Буду, серце, ходить,

      Буду, серце, любить».

      «Ой гоп, гопака!

      Полюбила