Вода з каменю. Саксаул у пісках. Роман Іваничук

не хотіла танцювати, слова Фредра гнітили, соромили, свічкова процесія починала друге коло, маршалок балу припинив музику, наказав лакеям засвітити лампи.

      А коли в залі стало ясно, всі побачили під гербами аристократичних родів приклеєний аркуш паперу з якимось написом. Гості збіглися до фронтальної стіни, підійшли Камінський і Фредро. На папері великими літерами був писаний вірш:

                                Czyliż po skrzypce tyrana

                                Możesz skakać, polska młodzież?

                                Gdy ojczyzna w kir ubrana,

                                Wierzaj – skakać się nie godzi!55

      За мить зал спорожнів, молоді не стало. Захер-Мазох прошипів:

      – Віднині, пане губернатор, я їх запрошуватиму на бали до Куфштейна56.

      Розділ сьомий

      Холод вигнав пана Курковського зі стайні, що притулилася до задньої стіни бойні на Замарстинові. Теплий струмок із худоб’ячої крові та фекалій, який витікав з труби прямо на конюшню і, обминаючи її з обох боків, віддавав своє нудотно-млосне тепло двом шкапам і візникові похоронних караванів, замерз, шерсть на конях скучерявилася і покрилася інеєм, а просяклі дьогтем чоботи Курковського затвердли мов камінь, і він тепер не міг їх скинути, щоб перемотати онучі.

      Щедрий осінній заробіток вичерпувався – люди перестали вмирати. Шкап’ята без упину жерли овес, і візник з острахом дивився, як він тане, та й у самого у правій кишені лапсердака не стало срібних монет, з якими він двічі на день заходив до корчми Сруля, де можна було наїстися копченої риби навіть у шабаш. У лівій мідних крейцерів було ще багато, проте їх дзенькіт, коли пробував пальцями, був сумний, мов звук надтріснутого дзвоника, – словом, пан Курковський нічого втішного на близьке майбутнє не передбачав, а заробітків не було, і він у скрусі приходив до думки, що бути маґістратським слугою набагато гірше, ніж жебраком, бо їх суспільство утримує задарма, не вимагаючи відробітку.

      Коли потічок гноївки утворив довкола конюшні брудно-червону замерзлу калюжу, й останнє тепло пропало, Курковський згадав про державного утриманця Яся Сакрамента, накрив коней веретами і подався на Ринок, щоб порадитися з ним, як пережити цю люту зиму, бо ж звісно – Ясеві тепер велося набагато краще.

      Ясьо стояв, як завше, у своєму кутку в кав’ярні «Унтер цвайундфірціґ», тримав у руці скрипку, не грав, бо не було кому; тлуста шинкарка сердито зиркнула на ще одного жебрака, з яких їй нема жодної користі, потім впізнала Курковського і полагіднішала, бо візник похоронних караванів завжди був при грошах. Вона помахала рукою, зазиваючи його до прилавка, але Курковський не звертав на те уваги, він підійшов до Яся і з усіх сил намагався зрозуміти, що той говорить до нього на миґах. Ясьо балушив очі і кивав головою у бік шинквасу, нахиленим униз пальцем показував у глибину залу; Курковський повів очима за рухом пальця і побачив нарешті за ніжкою прилавка блискуче кружальце. Притьмом підійшов і, кланяючись та запевняючи шинкарку, що холера в місті вже ущухла, хай спить спокійно, боком-боком згинався, ніби заправляв

55

Чи під скрипку тирана можеш скакати, польська молодь? Коли вітчизна в жалобі, повір: скакати не годиться (пол.).

56

Місто в Тиролі, де була найстрашніша австрійська тюрма для політичних в’язнів.