Відрубність Галичини. Іван Франко

– але не завдяки знатному роду або гербам, а завдяки праці і здібностям, – це професор університету Гостінський, голова чеського експортного товариства Артур Генслер і Ф. А. Шуберт, директор чеського театру в Празі. При такому демократичному складі керівництва не дивно, що і вся ця робота велась відповідним чином, без підлабузництва, без протекціоналізму до всіляких «персон», без поблажок для «любимчиків» на шкоду справі, внаслідок чого проти керівництва нема жодних ремствувань та образ, а серед населення виставка користується великим успіхом. Всі дивляться на неї з гордістю як на великий доказ живучості народу, як на блискучу подію в його житті.

      Кожен чех в міру сил і можливостей також прагне спричинитися до прославлення цієї події, прагне покласти і свою цеглинку до величної споруди. Уже з перших відвідин виставки я мав нагоду у тому переконатись. В центральному павільйоні виставки, біля входу, знаходиться величезний зал. Посередині, серед зелених екзотичних рослин, – підвищена платформа під балдахіном. Вглибині портрет цісаря, над яким чеська корона. Коли я увійшов до зали, було ще небагато людей, тобто їх було кілька сотень, але на фоні величезної споруди їх здавалося небагато.

      Ледве я встиг трохи роздивитись, як середина зали наповнилась кількатисячним натовпом, що зосередився навколо платформи. З таблички, яку хтось тримав над головою, я довідався, що це екскурсія з Тжебовніц у Північній Чехії. Залунали вітальні промови, у відповідь на які звучали не дуже голосні вигуки: Прекрасно! Слава! Потім виступали керівники екскурсій – одні голосно й палко, інші скромно. Врешті несміливо виступив один з учасників і сказав щось приблизно таке:

      «Ми прибули сюди з північних окраїн чеських земель, звідтіля, де найтяжче живеться, де найбільше загрожує німецьке засилля. Ми хочемо піднестися духом, зігрітися, освіжитись, побачити, чим є і чим були наші чехи-брати в інших місцях. Кожен поспішає сюди показати, що цікавого, суто національного, цінного – чи то в одязі, звичаях, виробах, чи то в результатах розумової праці народу є в його краях. Ми бідні на це, у нас немає нічого такого цікавого. Наші давні національні риси стерлись. Одначе ми не могли приїхати сюди з порожніми руками. І ось вам наш скромний подарунок – ми вручаємо його виконавчому відділу виставки з проханням використати, як він визнає за потрібне».

      За цими словами промовець – простий чеський селянин – віддав у руки п. Лажанському банкнот у 1000 ринських. Не надто гучні оклики «слава» привітали цю промову. Наступного дня в газеті згадано про це коротко як про подію дуже буденну.

      Селяни з Тжебовніц, певне, не їхали на виставку коштом покровителів або повітових рад.

3. Опис виставки

      Перш ніж перейти до більш детального опису празької виставки, хотів би звернути увагу на ще одну обставину, на мою думку, дуже важливу і характерну для чехів. Маю на увазі їх працездатність і спосіб мислення, які просуваються не лише швидко, а й безперервно, без відпочинку, послідовно, не вихоплюючись