Ukrainian dream. «Последний заговор». Василь Зима

Читать онлайн.
Название Ukrainian dream. «Последний заговор»
Автор произведения Василь Зима
Жанр Триллеры
Серия
Издательство Триллеры
Год выпуска 2010
isbn 978-966-03-5101-1



Скачать книгу

подивився йому в очі.

      – Сегодня будут серьезные деньги. Ты знаешь?

      – Откуда? – відвівши погляд від паперів.

      – Тебе должны были сказать.

      – Мне никто ничего не говорил.

      – Придется кое-что поменять.

      – Что именно? – уп'явся в нього очима.

      – У вас каждый боец под номером?

      – Нет, у каждого своя буква.

      – Дай посмотреть, – потягнувся рукою до паперів.

      – Зачем? – віддав папери жінці, та скрутила їх, поклала біля ніг.

      – Он под буквой N, его зовут Рафик, кавказец. На него сегодня черные денег кучу поставят. Против него выйдет Саня из Броваров, так себе боец, средненький, больше понтов, чем силы, Рафик его с двух ударов сделает, я знаю. Надо менять бойца. Такие деньги пропадут, ты понимаешь, Толя?

      – Ты же знаешь, сейчас нельзя менять пары. Если он выйдет в финал, там можно будет подтасовать.

      – Нет, нужно, чтобы он в первом бою лег.

      – У тебя есть кого поставить? У меня нет, – відвернувся від співрозмовника і поглянув на бійців, які саме вийшли з роздягальні. – Давай, ребята, разминаемся, разминаемся. Работаем.

      – Я думал, что у тебя есть парень на примете. Я же не тренер, я просто узнал, что можно денег срубить, тебе сказал.

      – А с черными потом кто разбираться будет? Ты?

      – Это не твои проблемы, Толя. Все по-честному. Это же не кидалово.

      – Дана, – поглянув на жінку, – Мирона позови. – Вона підвелася, зникла в натовпі. За кілька секунд повернулася разом із невисоким чоловічком у сірому потертому піджачку.

      – Мирон, сюда иди, – Толя поманив його пальцем, Мирон нахилився. – На кого там ставят больше всего?

      – Та на абрека одного, Рафика, уже двадцать штук на кассе.

      – Нормально, давай, Мирон, работай.

      – Я же говорил, Толя, – чоловік у костюмі пожвавішав.

      – Только у меня соперника для него нет. Я сам не выйду, – хрипко засміявся.

      – Толя, там тебя парень спрашивает, он у входа. Пустить? Сказал, что знает тебя, – підліток захекався й віддано дивився Толі в очі.

      – Кто такой?

      – Говорит, что вы давно знакомы. Он не назвался.

      – Чего пришел?

      – На бой пришел. Спортивный такой парень, тренированный.

      – Пусти, я погляжу. Черт его знает, кто такой. Может, и впрямь боец хороший, – підліток побіг, а повернувся не сам, поряд із ним ішов високий хлопець, на ньому були шкіряна куртка та модні джинси, на плечі висіла велика сумка.

      – Привіт, Толю, я до тебе.

      – О, ля, ты! Ты чего забрел? Ты же ушел давным-давно, я забыл уже про тебя, – підвівся, подав прибулому руку.

      – Ходімо, поговорити треба.

      – Так говори.

      – Не при них, – пішов, Толя – слідом.

      Вони сиділи на підвіконні в коридорі. Толя роздивлявся хлопця так, ніби побачив його вперше після двадцятирічної розлуки.

      – Ну, говори, чего пришел. Ты же не на бой посмотреть пришел, я знаю.

      – Так,