Ukrainian dream. «Последний заговор». Василь Зима

очень хороший парень, – Дана сказала це дуже чітко й голосно, потім підняла з землі сумку і, не попрощавшись, пішла. Їх залишилось у кімнаті троє, а ще був запах поту і краплини крові; на підлозі, якщо придивитися, їх було добре видно, це була Маркова кров, гаряча, червона та густа.

      Це вперше в Марка було стільки грошей. Він стояв на дорозі, темній, безлюдній дорозі віддаленого району, і геть ні про що не думав. Йому було важко думати, йому не хотілося думати, він не дивився на годинник, на небо і навіть під ноги собі не дивився. У кишені намацав двадцять гривень і, піднявши руку, пішов назустріч автомобілям. Зупинився темний «бімер», Марк не зміг точно сказати, якого він кольору і скільки людей у салоні. Скло опустилося.

      – Куда? – голос видався йому знайомим.

      – На Дарницю.

      – Куда на Дарницу? Дарница большая.

      – Малишка, 23, це біля метро, метрів сто чи двісті.

      – А, где «Детский мир». Что платим?

      – Двадцять, – десь він уже чув цей голос.

      – Садись. А морда чего такая побитая? – коли Марк захлопнув дверцята й голосно зітхнув.

      – Упав невдало.

      – А, понятно. Я тоже иногда так падаю, – машина набирала ходу. До Дарниці їхати було хвилин двадцять.

      – Я посплю трохи, втомився.

      – Спи, – зробив тихіше музику і, опустивши скло: – Я закурю?

      – Та без проблем, мені все одно.

      – А ты куришь?

      – Hi, – заплющив очі і відчув, як страшенно болять руки, ребра й відірвана губа. – Чуєш, мені здається, що я чув твій голос.

      – Может быть. Мир маленький до всрачки, где-то, может, пересеклись.

      – Може, й так, – Марк казав це вже крізь сон.

      Він прокинувся від того, що водій голосно матюкнувся й натиснув на гальма. Марк розплющив очі і, не розуміючи, що відбувається, голосно сопів.

      – Охренели совсем эти раздолбаи.

      – Що таке? – Крізь лобове скло бачив чорний джип, який перегородив їм дорогу і блимав аварійними вогниками.

      – Да хер разберешь. Вырулили передо мной и стали поперек дороги. От че им надо?

      – Давай здамо назад.

      – Сзади тоже стоят. Выходи и сваливай потихоньку, это точно за мной. Че ты будешь мое дерьмо разгребать? – відчинив дверцята й кивнув головою: – Давай.

      – Я посижу.

      – Сиди, раз дурак, – вимкнув магнітофон і, потерши пальцями скроні, узявся за кермо.

      Цієї миті з джипа вийшов мужчина, він був невисокий на зріст, і в руках у нього, це Марк устиг помітити, не було зброї.

      – Ты туда смотришь? Молодец! Ствола у него нет. Но это не факт, что его нет под курткой. Из машины не выходи.

      – Як не вийти? Він кличе.

      Водій глянув у вікно і побачив, як незнайомець махає Маркові рукою.

      – Так это не я в замес попал, а ты, пацан. Во дела. Так, вываливай давай.

      – Ти почекай, не їдь нікуди, я повернуся, – вийшов із машини.

      – А куда я поеду? Зажали, как клещами, – запалив цигарку й пустив під стелю густу хмару диму.

      Марк підійшов до мужчини і став на відстані трьох метрів.