Хрест: постбіблійний детектив. Василь Базів

території. Галузево-територіальний принцип означав, що суцільним покривалом сексотів накривало міста й села. За нормативом не менше трьох сексотів на десять душ населення. Система була така, що практично жодне слово, що виходило із суспільної риторики і масової свідомості, не могло не дійти до відома районного КГБ.

      – Наш девиз – «Ни одной семьи без сексотов!», – любив жартувати підполковник Феофанов.

      І він був недалекий від цієї страшної істини. Крім автоматичного заповнення пустографки, були позиції, коли сексотами призначали за посадою. Завклубу, сільський кіномеханік, завбібліотеки, містечкові придворні поети, самодіяльні художники й інші аматори. Усі ці «діячі мистецтв» були майже поголовно безпросвітними пияками. Тому вербувати їх було найлегше – за п’яними оргіями.

      За посадою до багатотисячної армії входили попи, які право на парафію отримували не так за заявою про прийняття на роботу, як за заявою про добровільну співпрацю із КГБ. Їхня інформація була безцінною, бо вони переказували до КГБ те, що їм люди говорили на сповіді. Ревний християнин думає, що говорить із Божим посланцем, а насправді він розкриває свою душу таємному інформаторові безбожного, диявольського режиму. Канон про таємницю сповіді КГБ експлуатувало по повній програмі. Творцеві міфу про те, що священикові треба виливати чи вивертати всю душу без будь-якого залишку, на Луб’янці мали би поставити пам’ятник.

      Поруч із Дзержинським, котрого скинуть російські демократи в 1990-му на чолі з віце-мером Станкевичем, якого невдовзі кадебня покарає вигаданим арештом і для науки всім іншим, хто смів писнути проти цього страшного «ордена меча й кинджала», запроторить у варшавську тюрму – до тієї самої камери, у якій 100 років тому сидів їхній «хрещений» батько – сам «залізний» Фелікс.

      Паша не хотів бачити ці перелякані пики, які незліченними потоками зливали сюди свої доноси. Він зневажав їх тому, що, на відміну від його, їхні доноси були таємними. А він – явний! Він – за комунізм і проти Бога! І то не має бути таємницею ні для кого! І це те, чим він пишається.

      Після історичного бюро він ще вище підвів голову. Але на виклик Феофанова мусив з’явитися негайно. Не лише тому, що їм обом перший секретар доручив розробити план операції, а тому, що так не буває: начальник КГБ викликав, а ти ще думаєш. Не маєш права. Мусиш шпарити на килим кулею. Це знали всі. Навіть найвищі в районі начальники. Навіть сам перший секретар, до якого – єдиного – застосовували м’яку форму виклику:

      – Может, зайдете к нам, Тимофей Тимофеевич? Есть о чем посудачить. Часикам так к четырем.

      Майже так само лагідно, як і першого секретаря, запросив до себе Феофанов і Харкавого. Підполковник розумів, що з цим демоном ліпше не зв’язуватися. Він далеко піде. Чорт у людській подобі. Такі навіть у НКВД-КГБ були на вагу золота.

      Спочатку Паша виклав свій план, схвалений батьком. Феофанову особливе задоволення приносило те, що цей вискочка навіть не знає, що його ріднесенький предок