Тринадцятиканоння. Тексти, що створили цивілізацію. Роман Москаль

текстів «школи текстів старого письма» та припинив надавати це звання за знання текстів «школи текстів нового письма». Він прагнув «відновити ідеали давнини» – на цьому ґрунтувалися його політико-економічні реформи, тож опиратися міг саме на тлумачення «школи текстів старого письма».

      За Ван Мана докладалися величезні зусилля щодо систематизації та редагування давніх рукописів. Саме в цей короткий за історичними мірками період створено остаточні редакції багатьох творів, що дійшли до нашого часу.

      На межі I та II ст. сестрою видатного історика Бань Гу (32–92), Бань Чжао (бл. 49 – бл. 120) написано працю «Заповіді для жінок» («Нюйце» 女), що пізніше увійшла до окремого нормативного конфуціанського зібрання текстів для жінок, так званого «Чотириканоння для жінок».

      У середині II ст. (143 р.) собівартість паперу стала нижчою за собівартість виготовлення шовку. Про це дізнаємося з приватного листа, в якому повідомляється, що виготовити копію бажаного твору на шовку нема змоги, бо його собівартість є занадто дорогою порівняно з папером.

      Тоді ж два видатні канонознавці: Ма Жун – між 140 та 150 рр. та Чжен Сюань – між 160 та 200 рр. вперше уклали свої коментарі до «П’ятиканоння», в яких вчення викладено цілісно. Успіх цих коментарів серед книжників був величезним.

      Хоч ідеї цих вчених не відрізнялися від ідей їхніх попередників, але вони узгодили різні інтерпретації тих чи тих пасажів канонів між собою, що полегшило їх вивчення.

      На межі I–II ст. через зосередження влади в руках імператорських родичів, євнухів, фаворитизм, корупцію та сваволю, з правління Хе-ді (на троні 89–106) стали помітними кризові явища в управлінні відновленою династією, які посилилися при Хуань-ді (на троні 147–167) та стали незворотними при правлінні Лін-ді (156–189; на троні 168–189).

      Після завершення гарячих дискусій між вченими у 174 р. імператор Лін-ді наказав Цай Юнові вигравіювати на камені «нормативні» версії канонічних книжок та виставити їх у столиці – на околиці м. Лоян, де була розташована Імператорська академія та в місці, що називалося Хундуминь. Це повеління було виконано одним почерком впродовж 175–183 рр. – тексти було вигравійовано на більш ніж 50 кам’яних стелах.

      Зокрема, саме тоді повністю на каменях висікли: «Шу цзін», «І цзін», «Ши цзін», «І лі» (що тоді зазвичай називали «Лі цзи»), «Чунь цю» з коментарями Ґун’ян Гао, «Лунь юй».

      У роки правління Чжен ши (240–248) династії Вей до ханських канонічних текстів додали кам’яні стели із вигравійованими на них трьома зразками почерку «Шу цзіном» та «Чунь цю» з коментарем Цзо.

      Відомо, що фрагменти цих стел збереглися аж до епохи Сун (960–1279)!

      Для того часу це мало величезне значення – з такими кам’яними стелами можна було вивчати тексти канонів, звірити власну копію тексту чи зняти копію для себе, поспілкуватися з іншими знавцями тощо. Як свідчать джерела, в ті часи до стел щодня приходили багато людей.

      Для копіювання «нормативних» текстів канонів студенти академії заповнювали тушшю ієрогліфи, висічені на