Тринадцятиканоння. Тексти, що створили цивілізацію. Роман Москаль

зерно та шовк.

      Як руйнувалося звичне життя династії Хань, а країна занурювалася у війну «всіх проти всіх» – впродовж кількох десятиліть, до часткового об’єднання країни під владою династії Цзінь у 280 р., заснованої після державного перевороту в царстві Вей, описано у видатному китайському романі «Трикнязівство», написаному у XIV ст.

      При наступникові першого імператора Цао Пі (на троні 220–226) – Цао Жує (імператор Мін-ді), в державі почалося протистояння між правлячим домом та іншими аристократичними кланами, зокрема сильним кланом Сима, представники якого пізніше й здійснили державний переворот та заснували нову державу.

      Та попри напружені соціальні та політичні події, інтенсивне духовне життя у Китаї не припинялося: писалися та збиралися книжки, коментувалися канони, творилися поезія та живопис.

      Книжки з імператорської бібліотеки імператорів Вей зберігались у бібліотечному відомстві («Мішу-шен»), у спеціальному павільйоні – Мішуге та трьох інших павільйонах.

      Зберігачами рукописних фондів були Чжен Мо (213–250) та Сюнь Сюй (пом. у 289 р.), до посадових обов’язків яких входило також класифікування рукописів та укладання каталогів.

      Чжен Мо уклав каталог «Книги внутрішніх [покоїв]» («Чжуншу»), а Сюнь Сюй – «Новий опис» («Сінь бу»), де зафіксовано 99 145 цзюанів (звитків) книжок – як бачимо, за досить короткий час знову вдалося зібрати велику книгозбірню.

      Саме Сюнь Сюй у своєму каталозі запропонував нову чотиричленну класифікацію книжок, що кардинально відрізнялася від класифікації, уведеної Лю Сінем. З VII ст. вона стала панівною в бібліотечній справі імператорського Китаю на наступне більш ніж тисячоліття.

      Ця класифікація складалася із: Цзін (конфуціанські канони); Цзи (філософи; пізні конфуціанці, згаслі філософські школи (напр.: моісти та легісти), військові теоретики та природничі науки); Шу (історики; сюди також зараховували офіційні та неофіційні династійні історії, життєписи, юриспруденцію, генеалогію, бібліографію тощо) та Цзі (вишукана література та поезія (вірші, оди, написи тощо).

      Під час правління другого імператора династії Вей, Мін-ді (205–239, правив у 226–239), класичні книжки знову вирізали на кам’яних стелах та виставили у столичній школі в м. Лоян, але цього разу кожен ієрогліф того чи того канону вирізали трьома почерками – «сяо чжуань» («мала печатка», письмо, що застосовувалось у часи правління династії Цінь (221–207 рр. до Р. Х.)), «чжуань шу» («давня печатка», архаїчний стиль) та «лі шу» (стандартний стиль письма, «ділове письмо») – найпоширеніший каліграфічний стиль того часу.

      У III ст. Ван Су (195–256) уклав нові коментарі на «П’ятиканоння», що справили значний вплив на становлення конфуціанства, хоч і не дійшли до нашого часу.

      Внаслідок державного перевороту Сима Яня (236–290, на троні – 265–290), наприкінці 265 р. було засновано династію Західна Цзінь (265–316).

      Правління Сима Яня позначилося значними соціально-економічними та культурними перетвореннями, що мали на меті відновлення