Маленькі жінки. II частина. Луиза Мэй Олкотт

запихаючи багряне чудовисько на місце своєю паличкою і готуючись передати кошик старій дамі.

      – Будь ласка, не треба… це… це моє, – пробурмотіла Емі, обличчя її було майже таким же червоним, як і її улов.

      – О, чорт забирай! Прошу вибачення. Неймовірно гарно, чи не так? – сказав Тюдор із величезним присутністю духу й висловлюючи своїм виглядом стриманий інтерес, що робило честь його вихованню.

      Емі миттєво прийшла до тями, сміливо поставила свій кошик на сидіння і сказала, сміючись:

      – Хіба вам не хочеться покуштувати салату, який із нього приготують, і поглянути на чарівних юних леді, які будуть його їсти?

      Що ж, це був спритний хід, оскільки вдалося торкнутися двох головних чоловічих слабкостей: омар був миттєво оточений ореолом приємних спогадів, а цікавість, викликана згадкою про «чарівних юних леді», відволікла його від того комічного нещастя, що оце сталося.

      – Гадаю, вони з Лорі сміятимуться й жартуватимуть з цього приводу, але я їх не почую. І це втішає, – сказала собі Емі, коли Тюдор розкланявся й вийшов з омнібуса.

      Удома вона не згадала про цю зустріч (хоч виявила, що, коли кошик перекинувся, її нова сукня помітно постраждала від соусу, патьоки якого залишили на спідниці химерні звивисті сліди), продовживши приготування, які тепер здавалися більш нудними, ніж раніше. Але до полудня все було готово. Відчуваючи, що сусіди вже зацікавилися її пересуваннями і маневрами, вона бажала загладити спогади про вчорашню невдачу грандіозним успіхом сьогоднішнього дня, а тому розпорядилася подати «черрі-бренді» й урочисто виїхала назустріч гостям, щоб супроводжувати їх на банкет.

      – Стук коліс! Вони їдуть! Я вийду на ганок, щоб їх зустріти. Я так хочу, щоб бідна дівчинка добре провела час після всіх цих випробувань, – сказала пані Марч, виходячи з парадних дверей. Але, кинувши на дорогу один-єдиний погляд, вона відступила назад до передпокою з таким виразом обличчя, котрий важко піддається опису: майже загубившись у великому екіпажі, там сиділи Емі та ще одна дівчинка.

      – Біжи, Бет, і допоможи Ханні прибрати половину їжі зі столу. Це буде надто безглуздо – виставити сніданок на дванадцять персон перед однією гостею! – крикнула Джо, роздратована й занадто схвильована, щоб посміятися над комізмом ситуації.

      Увійшла Емі, абсолютно спокійна й чарівно люб’язна по відношенню до своєї єдиної гості, котра стримала обіцянку і все-таки приїхала. Інші члени сім’ї, володіючи акторськими здібностями, так само добре зіграли свої ролі, й панна Еліот знайшла їх досить життєрадісними людьми, оскільки їм не вдавалося стримувати свою веселість. Коли приведений у відповідність до числа гостей сніданок був із задоволенням з’їдений, гості продемонстрували студію художниці та сад. Під час усіх пересувань жваво точилися розмови про мистецтво. Потім Емі розпорядилася подати двомісну коляску (на жаль, не елегантний «черрі-бренді»!) й катала свою подругу по околицях майже до заходу сонця, після чого «свято скінчилося».

      Увійшовши