Маленькі жінки. II частина. Луиза Мэй Олкотт

подарунків, оскільки всі вони вже були перенесені в маленький будиночок, який чекав Мег і Джона. Не було й обіду із безлічі страв – лише невеликий сніданок, що складався із пирога і фруктів.

      Пан Лоуренс і тітонька Марч знизали плечима й переглянулися з усмішкою, коли чай, лимонад і кава виявилися єдиними видами нектару, який розливали ці три Геби. Ніхто, однак, нічого не сказав, поки Лорі, який наполягав на тому, щоб власноруч подати напої нареченій, не з’явився біля неї з навантаженим підносом в руці й спантеличеним виразом на обличчі.

      – Невже Джо з необережності перебила всі пляшки з вином? – запитав він пошепки. – Або я просто перебуваю під владою ілюзії й жорстоко помиляюся, що бачив кілька пляшок лише сьогодні вранці?

      – Ні, твій дідусь люб’язно надіслав нам краще вино зі своїх запасів, і тітонька Марч теж, але тато залишив лише дві пляшки для Бет на випадок хвороби, а решту відправив до шпиталю. Він вважає, що вино слід вживати тільки під час хвороби, а мама каже, що ні вона, ні її дочки ніколи не запропонують вина жодній молодій людині в нашому домі.

      Мег говорила серйозно, але чекала, що Лорі засміється або нахмуриться. Він не зробив ні того, ні другого і, лише кинувши на неї швидкий погляд, сказав, як завжди, підкоряючись першому пориву:

      – Що ж, мені це подобається! Я знаю, скільки бід приносить вино, і хотів би, щоб інші жінки теж робили так само, як ви.

      – Сподіваюся, ти набув такої розсудливості не в результаті особистого досвіду? – у голосі Мег прозвучало занепокоєння.

      – Ні, чесне слово, ні. Але й занадто добре про мене думати не варто: для мене вино не є спокусою. Я ріс там, де воно майже такий же звичайний напій, як вода, і майже такий же нешкідливий. Мені не хочеться вина, але, коли красива дівчина пропонує, важко відмовитися.

      – Але ж ти відмовишся заради інших, якщо не заради себе? Обіцяй мені це, Лорі, щоб у мене був ще один привід назвати сьогоднішній день найщасливішим у моєму житті.

      Ця вимога – настільки несподівана і настільки серйозна – змусила молодого чоловіка на мить завагатися. Він передбачав, що його обіцянка може викликати глузування приятелів, а глузування часто важче стерпіти, ніж будь-які самообмеження. Мег знала, що його слово тверде і він стримає його в будь-якому разі, тож, відчуваючи свою жіночу силу, постаралася скористатися нею для блага свого друга. Вона мовчки дивилася вгору на нього зі щасливим обличчям і виразною усмішкою, котра ніби промовляла: «Ніхто і ні в чому не може відмовити мені в такий день». Лорі, звичайно, теж не зміг і з відповідною усмішкою, простягнувши їй руку, дуже сердечно мовив:

      – Обіцяю, пані Брук!

      – Дякую тобі від щирого серця!

      – А я п’ю за здійснення твоїх благих намірів, Тедді! – вигукнула Джо зі схвальною усмішкою, здійснюючи при цьому своєрідний обряд хрещення: змахнувши своєю склянкою, вона ненавмисно хлюпнула на Лорі лимонадом.

      Лимонад був випитий, обіцянку було дано й сумлінно виконано всупереч багатьом