Доки світло не згасне назавжди. Максим Кидрук

серйозно, Інді: що ти в ньому знайшла? Я не кажу, що Ілля поганий, але він же… він…

      Інді сховала легковажну усмішку – її обличчя набуло якогось відстороненого вигляду. Рута налаштувалася на довжелезний шмаркато-патетичний монолог, однак сестра обмежилась однією фразою:

      – Поруч із ним усе ніби яскравішає.

      Рута аж зубами клацнула, збагнувши, як це відрізняється від її досвіду: коли вона з Ларою, усе довкола немовби тьмяніє. Сяє лише він. Решта світу здається намальованою сірим кольором.

      Інді правила далі:

      – Ілля мав можливість поїхати цього літа на практику до Вроцлава. На два місяці. Він відмовився, бо захотів залишитися зі мною. – Вона помовчала. – Важить не те, що тобі дають, а те, чим заради тебе поступаються.

      Рута прокрутила останні слова в голові, неначе в записі: важить не те, що тобі дають, а те, чим заради тебе поступаються.

      – Це чиї слова?

      – По-моєму, Руїса Сафона.

      – Я так і думала.

      Вони ще трохи погомоніли. Зрештою Рута сказала, що їй уже час спати, ще раз привітала сестру та попрощалася. Завалившись на ліжко, вона якийсь час осмислювала розмову, намагалася спрогнозувати, як зміняться її стосунки з Індією, а потім, незважаючи на те що голову розпирало від думок, на диво швидко поринула у переплетіння яскравих сновидінь. Їй снилися прогулянки вечірнім парком і небо, всіяне сузір’ями, назви яких відомі лише сестрам Статник.

      То була остання нормальна розмова з Індією і, попри попервах неоднозначну реакцію, остання приємна новина перед тим, як усе полетіло шкереберть.

      8

      Увесь той тиждень містом прокочувалися хвилі нетипової для травня виснажливої спеки. У суботу Рівне взагалі немовби накрило прозорим ковпаком: на небі жодної хмаринки, нерухоме повітря повільно спікалося під сонячними променями, трансформуючись у заледве придатне до дихання тягуче желе. У ніч на неділю, 19-те, температура не опускалася нижче за двадцять чотири градуси, і Рута крутилася без сну майже до ранку.

      Їй було погано. Ну тобто реально фізично погано, а до світанку погіршало так, що Рута мусила визнати: з нею щось не гаразд. За останні кілька днів вона зовсім вибилася зі сну: вночі не могла склепити очей, а протягом дня боролася з невідступною сонливістю. Того недільного ранку дівчина остаточно впевнилася, що з її організмом відбувається щось дуже недобре, тож немає сенсу виправдовувати свій стан нервозністю перед ЗНО чи немилосердною задухою.

      Невдовзі по шостій дівчина закуняла. Дрімала недовго – прокинулася десь за годину, – після чого її ледь не знудило просто на ліжко. Нутрощі норовили викрутитися навиворіт. Рута підхопилась і помчала до ванної. Гарячий вміст шлунка хлюпав просто під горлом, а низ живота роздувся та обважнів – так, наче в кишківник заштовхали комплект більярдних куль. Схилившись над умивальником, Рута віддихалася та зрештою погамувала нудоту, проте обличчя залишалося зеленим, а долоні та шия – липкими від холодного поту. І ще груди – вони чомусь стали гіперчутливими до дотиків. Такими, що навіть