Повне зібрання творів. Антуан де Сент-Экзюпери

Читать онлайн.



Скачать книгу

і який захищають. Тоді ви опинилися в дивовижній мережі, яка перетворила вас у щось ширше за вас.

      Адже ви маєте потребу в просторі, який вивільняє у вас тільки мова.

      Я пригадую, що сталося, коли в таборі на півночі міста мій батько розмістив три тисячі втікачів-берберів. Він не хотів, щоб вони змішувалися з нашими людьми. Мавши добру натуру, він давав їм харчі і тканини, цукор і чай. Проте не вимагав від них праці за дари своєї щедрості. Отож вони вже не переживали за своє існування і кожен міг сказати: «Те, що мене не обходить, для мене не має значення. Якщо я маю свій чай, свій цукор, свого добре нагодованого віслюка і дружину поряд зі мною, якщо мої діти ростуть і набувають чесноти, тоді я цілком щасливий і не вимагаю нічого іншого…

      Але хто б міг повірити, що вони щасливі? Часом ми провідували їх, коли батько хотів навчити мене чого-небудь.

      – Ви, – казав він їм, – стаєте худобою й потихеньку загниваєте… гниє не ваша плоть, а ваше серце.

      Адже для них усе втратило своє значення. Якщо ти не програєш свого багатства в кості, все-таки добре, що кості можуть означати в твоїх мріях землі, стада, золоті зливки й діаманти, яких ти не маєш. Вони десь в іншому місці. Але надходить пора, коли й кості можуть уже нічого не означати. Тоді вже немає гри, в яку можна грати.

      І ось наші протеже вже не мали що сказати один одному. Вони вже переслухали всі родинні історії, схожі одна на одну. Вже описали один одному свої намети, всі схожі один на один. Уже перестали боятися, сподіватися й винаходити. Мову вони вживали лише для залишкових функцій. «Позич мені жаровню», – міг сказати один. «Де мій син?» – міг запитати другий. Людство, що спить на підстилці для худоби під яслами, – чого воно прагнуло? В ім’я чого змагалося? Задля хліба? Вони отримали його. Задля свободи? Але в межах свого світу вони були безмежно вільні. Навіть занурені в ту незмірну свободу, яка змушує деяких багатіїв розпрощатися зі своїми тельбухами. Задля тріумфів над своїми ворогами? Але вони вже не мають ворогів!

      Батько сказав мені:

      – Ти можеш прийти з батогом і пройти через увесь табір, сам, шмагаючи їх по обличчям, і пробудиш у них не більшу реакцію, ніж у зграї собак, коли ті гарчать і задкують, бажаючи вкусити. Але жоден не пожертвує собою і тебе ніхто не вкусить. І ти станеш перед ними, склавши руки на грудях. Ти зневажатимеш їх…

      А ще казав мені:

      – Це тільки людські форми. А людини там уже немає… Вони можуть тебе вбити, як боягузи, поза твоїми плечима, бо потолоч інколи небезпечна. Але вони не витримають твого погляду.

      І все-таки серед тих утікачів поширилася, наче пошесть, незгода. Незгода, не сформована, не така, що поділила їх на два табори, а така, що озлобила всіх проти кожного, бо той, хто поїдав свою частку припасів, обкрадав їх. Вони стежили одне за одним, наче собаки, що крутяться навколо годівниці, і от, в ім’я своєї справедливості, стали коїти вбивства, бо їхня справедливість полягала передусім у рівності. Хоч би чим хто вирізнявся поміж них, юрба чавила його.

      – Маса,