Шляхами і стежками життя. Наталена Королева

багата – багатша за батька. Отже, батькова гордощ обурювалась при думці, що про нього могли б подумати, що він, «вбогий польський емігрант», лишився як «управитель маєтками дружини до повноліття доньки». І батько подався у подорожі по Індії, Цейлону, Африці, лишивши мене в Eспанії, де опікуном моїм став вуйко Еугеніо, спочатку старшина королівської гвардії, а потім – католицький священник.

      На мої хрестини приїхала бабуня, Теофіла Дунін-Борковська з роду Довмонтович62, старого литовського роду. Це була батькова мати.

      З рідні моєї матері – батьків уже не було в живих – лишились тільки старший брат моєї матері, Еугеніо, спочатку старшина королівської гарди63, потім – католицький священник, та молоденька – приблизно 10-літня – тіточка Інес, яка тоді ще вчилась у кляшторній64 школі «Sacré Coeur»65 в Парижі.

      Бабуня Теофіла Дунін-Борковська, цілком самітня на світі (втратила дружину66, як їй було якихось 23 роки), упросила мого вуйка і опікуна Еугеніо (батько офіціально вирікся мене, і я носила наймення матірнього роду по еспанському звичаю як перше наймення, а батьківське – на другому місці, аби не було думки, що я – не шлюбна дитина й батька не маю), аби він дозволив їй відвезти мене на Волинь і там виховувати, аж доки не доросту до шкільного віку. Але бабуня Теофіла вмерла, як мені ще не було п’яти літ. І мій опікун, вуйко Еугеніо, знов мене привіз до Еспанії, де я пробула до 19 літ.

      В той час батько, сум якого розвіявся, оженився по-друге. Мачуха67 моя була родом чешка – Бог знає, чому в Галичині з неї зробили польку. Певно тому, що одна галузь її роду виселилась з Чехів до Польщі ще по Білогорській битві68.

      Власне, це було її, мачушиним, бажанням, щоб я приїхала їх відвідати і, якби мені сподобалося у них, залишилась у них.

      Отже, я мусила вчитись нараз чотирьом слов’янським – цілком мені не знайомим – мовам: польській – цього бажав батько, чеській – цього бажала мачуха, російській, бо була це мова урядова, офіціальна, і українській, бо була це мова люду, серед якого жила на Волині.

      Одночасне навчання цим мовам і цілком недосконале знання їх не давало мені можливості багато читати. Отже, годі говорити про впливи на мене польської літератури. З польської літератури я прочитала дещо з Міцкевича, Красінського, Словацького, Сєнкевича69. Але повністю не прочитала жодного з цих авторів. Пізніш прочитала я ще «Faraon» Болеслава Пруса70, кілька драм Жулавського71, Л. Ридля72, Тетмаєра73 та «Марію Магдалену» Данілевського74, бо книжка ця була конфіскована царською цензурою, а тому мені її приніс як «раритет» знайомий літературний «цензор».

      Потім дуже швидко – ані не тривало це 4 роки – я цілком розійшлася з родиною батька. Жила в Персії75, знов в Еспанії, в Італії, у Франції.

      З ким би я там могла говорити у слов’янських мовах?

      У

62

Довмонтовичі (Домонтовичі) – давній український шляхетський рід. Один із його перших представників – Іван Михайлович Домонтович (1612–1683) – городовий сотник Слабинської сотні Чернігівського полку, у 1669–1681 рр. – запорізький військовий генеральний суддя. Можливо, прізвище походить від князя Довмонта (1266–1299), який правив у Пскові.

63

Гарда (пор. чеськ. garda) – охорона.

64

Кляштор – католицький монастир.

65

Очевидно, йдеться про католицьку школу при храмі Sacré Coeur у Парижі.

66

Відомо, що дід Наталени Королевої, чоловік бабусі Теофіли, загинув під час згаданого раніше польського повстання в 1863 р.

67

Лось (Лоось) Людмила – друга дружина Адріана Дуніна-Борковського; походила із чеської шляхетської родини. Як писала Н. Королева у повісті «Без коріння», «Отто з Лосів був страчений по Білогорській битві [1620 року]. Вінцент із Лосів у 1848 році був страчений у Відні, після чого ті, що були з цього роду, еміґрували до Франції, заприсягнувши, що повернуться лише до “самостійної й незалежної Чехії”». Батько Людмили, Ян, був генералом російської армії, а мати походила з чеських графів Черніних, які свого часу опинилися на теренах Росії. В. Королів-Старий у статті «Матеріяли до життєпису й характеристики творчости Наталени Королевої» так характеризував Людмилу: «Що ж до мачухи, то хоча вона й признавалась до своїх кревняків у Галичині, однак була напрочуд “російського пересвідчення”. Була гарна й розумна, але мала душевний дефект – мала атрофію почуття любови. Не любила ніколи й нічого. Що ж була вельми експанзивна, робила масу нетактовностей, аж до такої вражаючої, що розшукувала адресу Наталени в Празі… через большевицьку Місію! Внесу коректив до вищесказаного: любила вона Монако. Там просадила колосальну силу свого й чоловікового майна за рулеткою. В менти роздраження все говорила: “Ах, хоч би мені жити десь окремішно, в забутті, в скромній одній кімнатці”. Господь її молитви вчув: останні роки вона жила в страшній біді, цілком самітна, в одній кімнатці. Але… коли букваль но не мала чого їсти й коли багатий київський жид запропонував їй вихову своїх дітей з повним утриманням і слушним гонораром, але при умові, що в хаті не матиме ікон і хреста, вона вибрала голодування» (див. архів редакції журналу «Нова хата»: ІА України у Львові. – Ф. 323. – Оп. 1. – Спр. 42).

68

Білогорська битва відбулась у 1620 р. під час Тридцятилітньої війни 1618–1648 рр. у Чехії, де перемогли австрійські війська.

69

Красинський Зиґмунд (1812–1859), Міцкевич Адам (1798–1855), Словацький Юліуш (1809–1849) – найвизначніші польські поети доби Романтизму. Сенкевич Генрик (1846–1916) – польський прозаїк, лауреат Нобелівської премії з літератури 1905 р.

70

«Фараон» – історичний роман польського письменника Александра Гловацького (1847–1912), який творив під псевдонімом Болеслав Прус, написаний у 1894–1895 рр.

71

Жулавський Єжи (1874–1915) – польський письменник і драматург, один із основоположників польської науково-фантастичної літератури.

72

Ридель Люціан (1870–1918) – польський поет і драматург.

73

Пшерва-Тетмайєр Казимеж (1865–1940) – польський поет, прозаїк, драматург.

74

«Марія Магдалина» – роман польського письменника Густава Даниловського (1872–1927), написаний у 1912 р.

75

Персія – регіон у Південно-Західній Азії, територія якого приблизно відповідає сучасному Ірану, який мав цю назву до 1935 р.