Шляхами і стежками життя. Наталена Королева

час присвятив студіям та читанню улюблених своїх арабських авторів.

      Уникав товариства, уникав руху денного Мадріда з його повними згуків і барв вулицями. Не хотів бачити вогненних бліків, квітів у вікнах домів, на балконах та у волоссю жіноцтва. Того характеристичного для Мадріда жіноцтва, в масі якого цілковито зникають негарні та старі жінки. Лишаючи вражіння, що тільки молода і гарна жінка, як «геній міста», безіменна й невловима, присутня скрізь: від тіні соборів й до тіні дерев.

      – Дерева без овочів116, сеньйор падре! – згадав обурення й здивовання старої Хосефи, своєї пістунки117-баскійки118, яка, повернувши з Мадріда, ділилась мадрідськими вражіннями зі своїм сповідником від Сан-Педро де Карденья119. Тоді саме Кларіта приправлялась до свого першого причастя…

      Як давно – і як недавно! – це було!..

      Від згадки на дитинство на душі проясніло, стало раптом тепло і тихо на серці.

      Здається, що аж ніч злагодніла і повіяло весняним подихом… Минули дні лукавих мадрідських вітрів, що то «свічки не згасять, але людину вб’ють».

      То ж завтра – Зелений четвер120! – пропливло думкою. І втопились у тихих акордах арфи згуки, бризнули свіжою росою з бічної вулички. I un perillo121! I por amor de Pios122! – озвався старечий голос, вловивши згук Еугеніових кроків. Струнка дівоча постать, схилена у ніг сліпого арфіста, підвелась й простягла до молодого старшини немов з бронзи відлиту руку.

      – Благослови мене, падре, раніш як від’їдеш далеко-далеко!

      Твердо вимовлена хота123 співала віолончеловою струною в голосі дівчини. Сумніву не могло бути: говорила циганка124.

      Еугеніо оглянув дівчину. Все той же «символ Мадріда»: молода і миловида.

      У тьмяному освітленню лампади перед Христовими муками обличчя циганки закреслювалось блискучим трикутником низького чола, між двома «крилами» розділеного проділом й зчесаного на вуха волосся.

      Блиснули іскри довгих скляних сережок. Була це зряча поводаторка сліпого арфіста.

      – Тут немає священника, niňа125, – озвався Еугеніо.

      Але гітаніта126 притакнула головою.

      – Бачу на тобі священичу одежу! – вказала пальцем на молодого старшину. – Швидко одягнеш її! Поїдеш далеко… Благослови ж Марікіту! Знаєш-бо: перше благословення священиче приносить щастя!.. Дай ж мені цю милостиню.

      – Най тебе Бог благословить! – поважно промовив Еугеніо. І простяг циганці монету. Але гітанілья лише поцілувала руку, що подавала їй дар. Грошей не взяла.

      Еугеніо раптом відчув смертельну втому. Вертавсь додому, не помічаючи ні вулиці, ні часу. Ніби дрімав.

      – Так, мабуть, сплять у поході, ідучи… – мляво ворохнулась згадка колись читаного…

      Не міг цілком струсити з себе цього стану ще й ранком, прокинувшись від міцного, хоч і короткого сну. Млявість розвіялась,

116

Овоч (пор. чеськ. owoce) – плоди, фрукти.

117

Пістунка (діал.) – нянька, вихователька, доглядальниця.

118

Тобто походженням з баскських земель в Північній Іспанії та Південно-Західній Франції.

119

Сан Педроде Карденья – стародавній монастир поблизу однойменного селища на південний захід від Бурґоса.

120

Зелений четвер – католицька назва четверга напередодні Великодня (у православній традиції – Чистий четвер).

121

Perillo – песик. Дрібна монета. На еспанських монетах зображення льва. Люд звичайно називає його жартом «песиком». На дрібні монети кажуть: «perro chico» – маленький песик, на великі – «perro gordo» – товстий пес (Н. К.). Un perillo (іспан.) – одна монетка.

122

Por amor de Pios (іспан.) – за любов до Піо.

123

Хота (J) – одинадцята літера еспанської абетки. Вимовляється як українське «х» (Н. К.).

124

Цигани вимовляють її твердо. По вимові хоти враз можна пізнати, говорить еспанець чи циган (Н. К.).

125

Niňa – дівчина, дівчатко, дитина. Цим словом часто називають і дорослу дівчину (Н. К.).

126

Гітана – циганка. Гітаніта, гітанілья – здрібніла форма: циганочка (Н. К.).