Загублена земля. Темна вежа III. Стивен Кинг

так.

      – А хлопчик подумав, що це один і той самий чоловік, бо вдягнені вони були в однакові чорні сутани?

      Роланд ствердно кивнув.

      – Волтер і Джек Морт навіть зовні були подібні. Не те щоб схожі, як дві краплі води, але обидва високі на зріст, з темним волоссям і дуже бліді. А зважаючи на те, що Джейк уперше і востаннє роздивився Морта, коли вже помирав, а вперше побачивши Волтера, перелякався мало не на смерть, то, гадаю, його помилку можна зрозуміти і пробачити. Якщо на цій картині і є один кретин, то це я, бо не зрозумів усієї правди раніше.

      – А Морт би здогадався, що його використовують? – спитав Едді. Згадуючи власні відчуття й шалені думки в той час, коли Роланд вдерся до його свідомості, він не сумнівався, що Морт усе знав… але Роланд заперечливо похитав головою.

      – Волтер діяв би надзвичайно обачно, тож Морт вирішив би, що ідея вдягнутися священиком належить йому самому… принаймні, так мені здається. Голосу чужинця – Волтера, – що нашіптував йому з глибин свідомості й підказував, що робити, він би не розпізнав.

      – Джек Морт, – здивовано мовив Едді. – Увесь час то був Джек Морт.

      – Так… але без Волтерової допомоги тут не обійшлося. Отже, я врешті-решт врятував Джейкові життя. Змусивши Морта зістрибнути з платформи підземки на колію перед поїздом, я змінив хід подій.

      – А якщо цей Волтер мав змогу ходити до нашого світу, коли йому заманеться… можливо, у нього були власні двері… то чи не міг він використати когось іншого, щоб штовхнути твого малого під колеса автомобіля? – спитала Сюзанна. – Якщо він підказав Мортові вдягнутися священиком, то так само міг підбурити когось іншого… Що таке, Едді? Чому ти хитаєш головою?

      – Бо я сумніваюся, що Волтерові це було потрібно. Волтер хотів саме того, що зараз відбувається… щоб Роланд крихта за крихтою втрачав глузд. Хіба ні?

      Стрілець кивнув.

      – Волтер не вчинив би так, як ти кажеш, навіть якби йому цього хотілося, – вів далі Едді, – бо Волтер був мертвий задовго до того, як Роланд знайшов двері на узбережжі. Коли Роланд потрапив у голову Джека Морта, старенький Волт уже давно перестав стромляти носа в чужі справи.

      Поміркувавши над цим, Сюзанна ствердно кивнула.

      – Зрозуміла… здається. Всі ці мандри в часі геть збивають з пантелику, правда ж?

      Роланд почав збирати речі й пакувати їх знову.

      – Час нам рухатися далі.

      Едді підвівся і накинув собі на плечі рюкзак.

      – Хоч одне в усій цій історії має тебе тішити, – сказав він, звертаючись до Роланда. – Ти… чи то пак цей ка-тет… зміг врятувати малому життя.

      Роланд саме вовтузився з зав’язуванням ранця на грудях. Зачувши це, він підвів очі, й Едді аж сахнувся від їхньої сліпучої ясності.

      – Та невже? – різко спитав стрілець. – Справді? Я крапля за краплею втрачаю глузд, намагаючись примиритися з двома варіантами однієї дійсності. Спочатку я сподівався, що той або той почне зникати, але не так сталось, як гадалось.