Загублена земля. Темна вежа III. Стивен Кинг

Ти спав мертвим сн… – Вона замовкла. – Едді, маєш жахливий вигляд! Тобі зле?

      – Ні. Просто сон поганий наснився.

      Роланд так пильно на нього подивився, що Едді відчув себе незатишно.

      – Часом уві сні можна побачити правду, Едді. Про що був твій сон?

      На мить замислившись, Едді похитав головою.

      – Не пам’ятаю.

      – Щось я в цьому сумніваюся.

      Едді знизав плечима і обдарував Роланда подобою усмішки.

      – Та сумнівайся на здоров’я, не соромся. А ти як почуваєшся зранку-раненько, Роланде?

      – Так само, – сказав Роланд. Він досі свердлив обличчя Едді поглядом блідо-блакитних очей.

      – Годі вам, – сказала Сюзанна. Її голос звучав жваво, але Едді почув у ньому нервові нотки. – Припиніть. Для повного щастя мені ще не вистачало дивитися, як ви кружляєте навколо і копаєте один одного в литки, наче пара дітлахів, що бавляться у квача. А надто сьогодні вранці, коли той дохлий ведмідь хоче закричати до смерті цілий світ.

      Стрілець кивнув, але не відвів погляду від Едді.

      – Гаразд… але ти точно нічого не хочеш мені розповісти, Едді?

      Едді всерйоз замислився над тим, чи не розказати йому все. Все, що бачив у вогні, все, що бачив уві сні. Але вирішив цього не робити. Можливо, це був лише спогад про троянду у багатті і про казковий пишний килим троянд, що уві сні вкривав собою ціле поле. Едді знав, що не зможе відтворити на словах усе побачене і пропущене крізь серце, а тільки все зіпсує. А ще (принаймні поки що) він хотів обміркувати все сам.

      «Але запам’ятай, – наказав він собі… тільки голос, що звучав у нього в голові, не був схожий на його власний. Здавалося, він нижчий і старший, цей голос незнайомця. – Запам’ятай троянду… і форму ключа».

      – Я не забуду, – пробурмотів він.

      – Не забудеш що? – спитав Роланд.

      – Розповісти, – викрутився Едді. – Якщо з’явиться щось варте уваги, справді важливе, я тобі розкажу. Вам обом розкажу. Поки що нічого такого на думку не спадає. Тож якщо ми кудись збираємося, Шейне, чуваче, то сідлаймо коней.

      – Шейн? Хто такий цей Шейн?

      – Про це я теж розповім тобі якось іншим разом. А зараз ходімо.

      Вони спакували пожитки, які принесли з собою зі свого колишнього, розореного табору, і пішли туди. Сюзанна знову пересіла у візок. Едді чомусь подумав, що їхатиме вона в ньому недовго.

21

      Колись давно, ще до того, як Едді підсів на героїн, та так серйозно, що все інше перестало його цікавити, він з парою друзів катався до Нью-Джерсі на концерти кількох спід-метал-гуртів – називалися вони «Ентрекс» і «Мегадес» та грали на стадіоні «Медоулендс». І зараз йому згадалося, що «Ентрекс» начебто звучав трохи гучніше, ніж це невгамовне оголошення з поваленого ведмедя, але на сто відсотків він ручатися не міг. Коли до лісової галявини залишалося півмилі, Роланд зупинив їх і відірвав від старої сорочки шість маленьких шматків. Позапихавши їх у вуха, вони знову рушили вперед. Але ці імпровізовані біруші не надто врятували ситуацію: