Каїн і Авель. Джеффри Арчер

зап’ясті, а на ньому слова…

      – Це лише погіршує ситуацію. Ти ж знаєш, якої думки дотримуються наші нові вожді. Ніякої шляхти, жодних привілеїв. Нас навіть не відправлять до табору – просто розстріляють.

      – Ми завжди хотіли сина, Петре… Невже не можемо взяти на себе цей ризик, який рідко випадає у житті?

      – У твоєму житті, мабуть, але не в моєму. Кажу, що він має піти і зникнути.

      Владеку більше нічого не потрібно було чути. Єдиний спосіб, яким він міг допомогти своїй добродійці, – зникнути безслідно вночі. Він миттю вдягнувся і поглянув на ліжко, сподіваючись, що йому не знадобиться іще чотири роки, щоб заночувати в такому знову. Він уже відчиняв вікно, коли двері розчахнулися і залізничний начальник зайшов до кімнати. Це був крихітний чоловічок, не вищий за Владека, з великим черевом і голомозою макітрою, на якій виднілося кілька сивих волосків, прилиплих до його черепа. Господар носив окуляри без оправи, які під кожним його оком залишали маленькі червоні півкола. Він дивився на Владека. Владек дивився на нього.

      – Ходімо вниз, – наказав чоловік.

      Владек неохоче пішов за ним на кухню. Жінка сиділа за столом і ридала.

      – Тепер послухай, хлопче, – сказав господар.

      – Його ім’я – Владек, – втрутилася жінка.

      – Тепер послухай, хлопче, – повторив чоловік. – Ти халепа для нас, і я хочу її спекатися якнайшвидше. Я скажу те, що готовий зробити, щоб тобі допомогти.

      Владек лупав на нього очима, усвідомлюючи, що лише залізничний начальник може йому допомогти.

      – Я дам тобі квиток на потяг. Куди ти хотів би поїхати?

      – До Одеси, – відповів Владек, навіть не знаючи, в якій вона стороні чи скільки це коштуватиме, знаючи лише, що це наступне місто на мапі лікаря Дуб’єна на шляху до свободи.

      – Одеса-мама, рай для злочинців, достойне місце для тебе, – усміхнувся чоловік. – Ти будеш там серед своїх.

      – Нехай він залишиться з нами, Петре… Я попіклуюся про нього, я…

      – Ні, нікóли! Я скорше дам тій сволоті грошей.

      – Але як він зможе пройти повз варту? – благала жінка.

      – Я дам йому квиток і робочу перепустку до Одеси.

      Чоловік обернувся до Владека.

      – Після того як потрапиш на той потяг, хлопче, якщо я колись іще раз побачу або почую про тебе знову в Москві, тебе заарештують як волоцюгу і запроторять до найближчої буцегарні. І ти повернешся до того табору так швидко, як тільки ешелон зможе дістатися туди, якщо тебе до цього не розстріляють.

      Чоловік зиркнув на настінний годинник: п’ять по одинадцятій. Тоді він звернувся до дружини.

      – Є потяг, який їде до Одеси опівночі. Я відвезу його на вокзал й особисто посаджу у вагон. Маєш якийсь багаж, хлопче?

      Владек намірився сказати «ні», але тут втрутилася жінка і сказала:

      – Атож, я піду і принесу його.

      Вона зникла на якийсь час. Владек і залізничний начальник дивилися один на одного з взаємним презирством. Годинник ударив лише раз за її відсутність, поки вони мовчали. Владек думав про