Каїн і Авель. Джеффри Арчер

відчуваючи, що знову захоче побачити його.

      Анна була в захваті, хоча й не надто здивована, коли новий знайомець зателефонував їй уже наступного ранку:

      – Бостонський симфонічний оркестр, Моцарт і новий яскравий маестро – наступного понеділка. Я зможу вас запросити?

      Анна була заскочена зненацька, коли второпала, з яким нетерпінням чекає цього концерту. Здавалося, це тяглося надто довго відтоді, як привабливий чоловік запросив її.

      Генрі прибув до Червоного будинку за кілька хвилин після призначеної години. Вони потиснули руки навзаєм цілком офіційно, перш ніж вона запропонувала йому віскі. Чи помітив гість, що вона знала, що саме він п’є?

      – Мабуть, приємно жити на Луїсбурґ-сквер. Ви, певно, дуже щаслива.

      – Атож, мабуть. Я ніколи не думала про це. Бо народилася і виросла на авеню Співдружності, тому вважаю, що тут занадто тісно.

      – Я б і собі міг купити будинок на пагорбі, якщо вирішу оселитися в Бостоні.

      – Вони не часто з’являються на ринку, – зазначила Анна. – Вам, правда, може пощастити. Але хіба нам не треба вже йти? Ненавиджу спізнюватися на концерт, коли доводиться наступати комусь на ноги в темряві.

      Генрі зиркнув на годинник:

      – Авжеж, згоден, не можна пропустити вихід диригента. Але вам не доведеться турбуватися про чиїсь ноги, окрім моїх. Наші місця біля проходу.

      Після концерту Генрі поводився цілком природно й узяв свою супутницю під лікоть, коли вони вийшли з театру і пішли у бік Ґранд-готелю. Єдиний чоловік, котрий брав її під руку після смерті Річарда, був Вільям, і це вимагало значних умовлянь, оскільки він вважав, що більше не дитина. І знову години минали непомітно для Анни: завдяки приємній музиці, смачній їжі чи просто товариству Генрі? Цього разу він змусив її сміятися зі своїх історій про Гарвард і плакати з його спогадів про війну. Хоча вона добре тямила, що виглядає значно молодшою за свої роки, а цей чоловік уже стільки пережив у своєму житті, вона почувалася дуже затишно у його компанії. Жінка розповіла йому про смерть свого чоловіка і пролила кілька сльозинок. Генрі узяв її за руку, коли та розповідала про свого сина з неабиякою гордістю та любов’ю. Він сказав, що завжди хотів мати сина. Хоча чоловік майже не згадував Чикаґо чи своє колишнє життя, Анна була певна, що йому бракує своєї сім’ї. Коли він пізнього вечора відпровадив її на Луїсбурґ-сквер, то залишився випити склянку і ніжно поцілував її в щоку на прощання. Анна хвилину за хвилиною перебирала відчуття того вечора, сподіваючись, що Генрі насолоджувався ним так само, як і вона.

      Вони вирушили до театру у вівторок, відвідали літній особняк Анни на Північному березі в середу, глибоко заїхали в засніжену сільську місцевість Массачусетсу в четвер, купували антикваріат у п’ятницю і кохалися в суботу. Після неділі вони рідко кудись ходили окремо. Міллі Престон «була абсолютно в захваті», що її зусилля нарешті виявилися настільки успішними, і вона всьому Бостону розповідала всім і кожному, що це вона їх познайомила.

      Оголошення про їхні