Я захищу тебе…. Светлана Талан

що їй усе сподобалось.

      – Давно ми з батьком не були на святі, – зітхнула мати. – Потроху старіємо.

      – Ой, мамо! Я тебе прошу! Які ви старі? Можна було б і вам сходити.

      – Наступного року підемо. А ти, Кіро, стрибала через багаття?

      – Стрибала.

      – Сама?

      – Та ні. Познайомилась з одним недомірком з Успенки, – сказала дівчина. – З ним і стрибала.

      – Перестрибнули тримаючись за руки?

      – Так. А ще він мій вінок украв.

      – Ого! То вже точно за нього заміж вийдеш!

      – Я?! Та ніколи! Він малий, метр з кепкою!

      – Порівняно з тобою багато хто здаватиметься, як ти кажеш, недомірком. Зараз у тебе який зріст?

      – Сто сімдесят п’ять, – зітхнула дівчина, – а скільки ще попереду – невідомо.

      – У такому віці хлопці дещо повільніше ростуть, а вже за кілька років їх так пожене вгору!

      – Мамо, я не хочу про нього думати! Мені байдуже, якого зросту він буде за кілька років. І взагалі, я хочу спати.

      – То йди. Хто тебе тримає?

      Донька позіхнула й пішла до своєї кімнати, а мати чистила картоплю й думала про те, що Кіра ще не усвідомила, яка їй дісталася краса від природи. Вона була схожа на матір, така ж струнка, вже вища зростом, обличчя чисте, шкіра персикового відтінку, очі темні, великі та виразні, з довгими пухнастими віями, такими, що не треба фарбувати. А волосся яке! Темно-русяве, густе, довге… «Не буде відбою від женихів, – подумала Таїсія Іванівна, – як колись у мене».

      Табунами бігали юнаки за юною красунею Таїсією, а обрала вона приїжджого з Ростовської області Гришку. Він був непримітний, тихий, працьовитий, прислали його на роботу на шахту після закінчення технікуму, і запав він Таїсії у душу надовго, на все життя. Ні про що не шкодувала вона, окрім того що Бог дав їм лише одну донечку. Колись вони, як молоде подружжя, отримали квартирку в бараці, а коли померли її батьки, то перейшли жити в їхню хату.

      І знову жінка замислилась про доньку. Кіра – норовлива, уперта, але й цілеспрямована – усе має бути так, як вона хоче. «Справжній лідер, – подумала Таїсія Іванівна. – І в кого вона така вдалася?»

      Незважаючи на зовнішню схожість, мати з донькою були дуже різні. Мати – тиха, не дуже говірка, часто поступлива й хазяйновита, а Кіра – справжній вогонь!

      «У народі кажуть, коли донька схожа на батька, буде щасливою, – подумала жінка, – а Кіра не схожа на мене. Сподіваюся, що доля їй випаде така ж світла, як вона сама».

      Прощавай, дитинство!

      Після уроків Кіра не дочекалася Дениса. Зазвичай вони разом поверталися зі школи. Коли вони з Денисом ішли, тримаючись за руки, не одна дівчина позаду них аж сичала від злості. Чи не всі старшокласниці були закохані у високого привабливого брюнета, тож заздрість завжди опановувала учениць, коли Денис обирав котрусь із них. Кіра свого щастя чекала два роки. Вона ні на кого з хлопців не звертала уваги, але й відкрито не демонструвала своєї закоханості. Денис звернув на неї увагу місяць тому, коли до випускного вечора залишалися лічені місяці. Разом з барвистою весною до Кіри прийшло справжнє кохання, коли можна