Тінь аспида. Дарина Гнатко

його пропонову. Ти тільки уяви, він так спокійно почав мені розповідати про те, що східні чоловіки дуже полюбляють жінок-слов’янок, а українки то й узагалі поза конкуренцією. А це ж гроші, це дуже великі гроші, й я маю допомагати йому завозити до Йорданії нещасних жінок, призначених до рабства…

      Мар’яна випрямилася.

      – А ти що?

      – Я, звісно ж, відмовився.

      – Дурень!

      Зачувши про великі, дуже великі гроші, Мар’яна вся напружилася, напівсонливий стан її, той розніжений та лінькуватий, до котрого вона так звиклася в Аммані, раптом кудись подівся. За декілька днів вона вже вилітала до Києва – створювати фірму, котра б мала збагатити її неймовірно, за партією першою тих, хто мав стати рабинями, невільницями для панів-арабів. Хасан знав свою справу дуже добре, в Києві була заснована фірма, котра бралася працевлаштовувати жінок за кордоном, а в обов’язки Мар’яни, що вхопилася за ту справу з пристрасною пожадібністю, входило відбирати найкращих – тих приречених, котрі мали зникнути в зачинених будинках заможних чоловіків Сходу – таємничого та неосяжного. Ті надзвичайно вродливі дівчата були найкоштовнішим товаром, а решта могла потрапити куди завгодно, хоч до якогось занедбаного, смердючого дворика, повного вошей та злиднів, де дівчат тримали, мов худобу, й здавали у найм, мов ту ж худобину. Але саму Мар’яну все то зовсім не цікавило – її цікавили лише прибутки, котрі приносив продаж дівчат з України. До обов’язків же Миколи входило зробити все, щоб прибуття українських громадянок до йорданської столиці полишилося стертим з пам’яті посольства. Вони просто зникли. Зникли назавжди.

      За десять років такого бізнесу Роєви, маючи не такі вже й великі статки за західними мірками, змогли збільшити їх у рази, й вони розбагатіли, справді розбагатіли, й неоціненну допомогу в цім надав саме Хасан аль-Садіб, завдяки йому в Мар’яни з’явився смак до заробляння дуже великих грошей, і спочатку її, а потім уже й Миколу геть не хвилювало те, що гроші ті завелися у них завдяки ламанню чужих доль. Про такі дрібниці, як почуття та життя тих дівчат, котрі вивозилися нею до Йорданії з України, Мар’яна взагалі ніколи особливо не замислювалася. Для неї ті жінки та дівчата були не людьми зі своїми долями та страхами, ні, вони були для неї лиш товаром, засобом для збагачення…

      2

      Виклик – різкий та наполегливий – пролунав несподівано й обірвав спомини Мар’яни, і вона, здригнувшись, повільно звелася на ноги й підійшла до телефону. Підняла слухавку й досадливо поморщилася, зачувши верескливий голос сестри:

      – Мар’яно, ну нарешті ж! Як там Коля?

      Жінка поморщилася.

      – Погано.

      – Ой, горе ж яке! – заквоктала у слухавку Єва, викликавши гримасу огиди на вродливе лице Мар’яни. Вона майже не дослухалася до квапливого квоктання сестри, розмірковуючи об тім, що якщо Микола помре, то вона ж полишиться вільною. Вільною для Степана…

      Бажання побачити його, побачити зараз же, у цю хвилину, коли в крові молодим вином бурхає радість звільнення від чоловіка, пронизало Мар’яну настільки потужно та владно, що вона вся затремтіла, ледь втримавши