Викрадачі діамантів. Луи Буссенар

молоду, проте норовисту конячку. Втім це зовсім не бентежило досвідченого верхівця-француза.

      Щойно запали сутінки, троє європейців у супроводі двох чорношкірих покинули копальню і рушили на північ, до країни західних бечуанів, яка починалася всього за кілька кілометрів од Нельсонсфонтейна.

      А вже наступного дня, щойно вранішнє сонце виткнулося своїм краєчком над обрієм, копальнею розлетілася чутка про нічне вбивство. Галасливий натовп зібрався навколо фургона, що належав літньому торговцю, а двоє поліцейських тим часом оглядали фургон усередині. Труп старого лежав у калюжі крові при вході. Очі його були широко розплющені, обличчя спотворювала жахлива гримаса. Ніж убивці досі стримів у прохромлених грудях жертви; поряд заклякло тіло сторожового пса – його також зарізали.

      У фургоні хтось усе поперевертав догори дриґом, скрізь залишивши криваві відбитки пальців. Скриню для цінностей було зламано і перекинуто, на підлозі валялися алмази, що їх у поспіху не помітили грабіжники.

      Відгорнувши запинало у фургоні, поліцейські знайшли двох зв’язаних жінок – вродливу білу дівчину і стару прислугу-негритянку.

      – Татку мій! Таточку!! – заламуючи руки, скрикнула дівчина, ступила кілька кроків, заточилася і впала на труп старого.

      Це жорстоке вбивство торговця викликало загальне обурення: таких звірячих злочинів на копальні досі не бувало, хоча крадіжки траплялися часто. Розлючений натовп жадав помсти.

      Поки нещасну дівчину приводили до тями – її непритомність змінилася жахливою істерикою, один із полісменів намагався бодай щось з’ясувати у старої служниці. Але та нічого не знала: вона спала біля своєї пані, коли чиїсь руки грубо схопили їх обох у темряві й зв’язали пасками.

      Вільям Саундерс, який на копальні мав прізвисько «майстер Вілл», перервав допит – зовні долинав лемент розлюченого натовпу, що вимагав суду Лінча. Він із поважним виглядом вийшов із фургона, обвів присутніх байдужим поглядом і промовив:

      – То кого, власне, ви збираєтеся лінчувати?

      Юрма зашуміла, але поліцейський владним жестом заспокоїв усіх.

      – Тихо, джентльмени! – сказав він. – Ідіть і робіть своє! Ми мусимо дбати про вашу безпеку. І я цю справу розплутаю – присягаюся честю!

      І натовп, а він складався з людей виснажених, знервованих, що миттєво переходять від однієї до іншої крайності, оглушливо загукав:

      – Ура! Слава майстрові Віллу!

      Поліцейський повернувся до допиту, але з’ясував небагато. Проте Саундерс ретельно виміряв криваві відбитки, витягнув ніж із грудей торговця, прочитав на ньому назву фірми, що виготовила клинок, і вже зібрався був піти, та раптом помітив невеликий предмет на долівці. Він аж здригнувся з подиву.

      Полісмен підняв знахідку, поклав її до кишені й покинув місце злочину.

      Поринувши у свої роздуми, він неспішно рушив до халупи, де квартирували поліцейські, коли його стиха покликав високий чолов’яга:

      – Містере Саундерс! Ви знаєте, що