Викрадачі діамантів. Луи Буссенар

моєї любої Анни. Можливо, у фургоні того торговця… На другий день я хотів поглянути на нього, коли побачив, що ланцюжок обірвано, а медальйона й близько немає. Тільки сьогодні я зрозумів, що це був поганий знак…

      – Згоден: втрата досить прикра, – промовив Александр. – Проте, Альбере, ти загубив усього лиш портрет. Оригінал же залишився!

      – Я не можу нічого вдіяти зі своїми лихими передчуттями. Боюся, щось скоїлося чи от-от скоїться з моєю Анною!

      – Це все через довгу розлуку…

      – Хотів би я вірити… Але вона мені снилася… і так страшно кричала, що я прокинувся мокрий від поту. Аж ось ранком приходить спантеличений Жозеф – виявляється, і йому наснився поганий сон, ба навіть кошмар, і так само про мою дружину… Що це з тобою?

      – З вами й сам станеш забобонним, – пробурмотів Александр, несподівано згадавши, що цієї ночі йому також наснилася незнайомка, що називала себе Анною. Він, проте, не показав виду й силувано усміхнувся: – Альбере, твоїй дружині ніщо не загрожує. Адже вона разом з батьком, у великому місті. А у нас є нагальна справа, тож ми не повинні піддаватися передчуттям. Треба йти вперед! Просто ми два дні вже, як б’ємо байдики в краалі – от і всі переживання… Доба переходу в напрямку сховку, в якому нас чекають королівські скарби, – і де й дінеться вся твоя нудьга!

      – До речі, давно хотів сказати тобі кілька слів із цього приводу, поки ми тут самі.

      – Кажи! Його превелебність збуває свій словесний товар у краалі, а Вілл валяється на травичці, ніби все життя нічого іншого й не робив. Ми із Жозефом слухаємо тебе уважно.

      – Мусимо ще раз ретельно вивчити мапу.

      – Я й так усе чудово пам’ятаю: острівець, дерева і базальтова стрілка. А ти, Жозефе?

      – Ну, знаєте, мосьє, моя голова для таких речей не годиться! От якби я там хоч раз побував, то вже за наступним знайшов би це місце із зав’язаними очима.

      – Я бачу, ти не прихильник топографії… А давайте ми її знищимо! – несподівано запропонував Александр. – Один тільки Бог знає, що може з нами статися. Раптом нас здолає пропасниця чи захоплять у полон? Цей документ, хоч він і не паперовий, у жодному разі не повинен опинитися в чужих руках.

      – Якщо хочете, – сказав каталонець, – довірте мапу мені. У разі небезпеки я зумію її знищити.

      – Чудово! Передай її Жозефу, Альбере… Але ніколи не забувай, друже, що тримаєш при собі все наше майбутнє…

      Невдовзі з’явилися посланці від бушменів у повному бойовому розфарбуванні. Все було готово до полювання, нагоничі, запрошені з сусідніх сіл, уже розташувалися на своїх місцях, і бушмени-мисливці, збуджені, як діти, розтлумачили своїм білим друзям, як улаштовується «хопо».

      Насамперед це два ряди гостроколів, що простяглися на дві милі. Їхні міцні кілки перев’язано ліанами й глибоко вкопано в землю. Гостроколи сходяться під гострим кутом, утворюючи в долині коридор для дичини, що нагадує величезну латинську літеру «V». У своїй вузькій частині він закінчується широкою ямою завглибшки близько