Дивачка, що закохалася в мозок. Венди Сузуки

коник»). Гіпокамп розташований глибоко в скроневій частці мозку і вкрай необхідний для функціонування довгострокової пам’яті та орієнтації в просторі. Точніше кажучи, Магвайр та її колеги відносили функцію просторової пам’яті до задньої частини гіпокампа й очікували, що ця частина структури мозку таксистів буде більшою за передню, порівняно з контрольною групою людей того самого віку та рівня освіти, яким не треба було втримувати в пам’яті такий величезний обсяг відомостей про тисячі вулиць Лондона. І вони отримали те, на що сподівалися.

      Дослідження Магвайр та інших учених, у яких порівнювали мозкові здібності фахівців (досліди проводили з музикантами, танцорами та людьми певних політичних прихильностей) та людей, котрі не мали спеціальних знань у тих самих галузях, довели пластичність людського мозку. Треба зазначити, що пластичність є лише одним із пояснень отриманих даних, інше полягає в тому, що люди, котрі спромоглися стати таксистами в Лондоні, від самого початку мали більшу за розміром задню частину гіпокампа, ніж інші. Тобто цілком можливо, що лише люди з від природи великим заднім гіпокампом, маючи природну переважну просторову пам’ять, здатні стати успішними лондонськими таксистами. Якби це було так, про мозкову пластичність навіть не йшлося б взагалі.

      Тож як відрізнити ці дві відмінності? Щоб перевірити версію, що навчання на курсах лондонських таксистів змінює мозок, можна обрати групу людей, які розпочали курс «Набуття знань», а потім порівняти мозок людей, які успішно склали іспит, з мозком тих, хто його не склав. Саме так і зробила Магвайр із командою. Дослідження такого роду є набагато об’єктивнішими, тому що з’являється можливість чітко визначити будь-які зміни в мозку за період навчання на курсах таксистів. Дослідники виявили, що до початку занять усі сповнені сил кандидати на посаду професійного лондонського таксиста, котрі як один прийшли з променистими очима й тримали хвіст трубою, мали однаковий розмір гіпокампа. Наприкінці періоду навчання, коли вже було відомо, хто склав, а хто провалив іспит, учені повторили дослідження. Виявилося, що кандидати, які склали іспит, наразі мали суттєво більшу задню частину гіпокампа, ніж до початку навчання. Та-дам! Пластичність мозку власною персоною! Також задня частина гіпокампа в цієї групи людей була більшою, ніж у тих, хто з іспитом не впорався. Інакше кажучи, цей експеримент показав, що успішна підготовка до «Феномена» насправді приводила до збільшення гіпокампа, а студенти, які не спромоглися втримати в пам’яті потрібну кількість інформації, мали набагато менше збільшення розміру цієї структури.

      Це – лише один приклад щоденної, явної пластичності нашого мозку. Усе, що ми робимо, тривалість наших дій та їхня інтенсивність, впливає на наш мозок. Почніть надуважно спостерігати за птахами – і зоровий відділ вашого мозку зміниться так, що ви розрізнятимете навіть крихітних пташок серед густого листя. Займіться танго на серйозному рівні – і ваша рухова система зміниться так, щоб умістити відомості про