Меч Сагайдачного. Виктор Вальд

несподівано підхопився на ноги і витончено вклонився.

      – Дозвольте і мені відрекомендуватися: пан Бродський!

      – Якби при мені була шабля або дещо інше, що відняли у мене монахи при вході в монастир, я б припустив, що панові правильніше було б назвати себе Бродником[30].

      – Якби при мені був мій чекан[31], який зараз із подивом розглядають монахи біля воріт, я б зміг більш доречно аргументувати своє походження від панів Бродських, а не від розбійного люду, яких багато хто називає тим словом, про яке пан згадав. А ось що мені здається справедливим, то це те, що в роду пана Ковальського стільки Ковальських, скільки пір’я у бика на спині.

      Пан Ковальський скочив на ноги. Вистачило кроку, щоб його благородний тонкий ніс опинився перед гачкуватим носом пана Бродського. При цьому пан Ковальський обдав холодом зелено-блакитних очей того, хто його образив, але водночас відчув, як і сам провалюється в темно-кару прірву очей пана Бродського. Руки обох інстинктивно потяглися до зброї, якої, на щастя для обох, не було.

      – Не на кулаках же у святому місці? – просипів пан Ковальський.

      – Може, по-іншому? – глухо відгукнувся пан Бродський.

      – Карти…

      – Карти!

      – В чуприндир[32].

      – Можна й це.

      – Три гри твоїми, а три моїми, – запропонував пан Ковальський.

      – Три гроші ставка, – підтримав пан Бродський.

      Швидко сіли за стіл. Не обумовлюючи, пан Ковальський відкрив нову колоду і вже почав роздавати.

      Несподівано двері відчинилися і на порозі став сивий монах у поношеній рясі з великим срібним хрестом та двома іконками. І все те на товстих срібних ланцюгах.

      Побачивши карти на столі, старець тут-таки впав у гнів праведний.

      – Тут дім Божий, а не шинок і не вольниця!

      – Козак, душа правдива, чисту совість має, на бандурі грає, пісні співає, горілку п’є, в карти грає, та все не гуляє, – спробував усмішкою заспокоїти ченця пан Ковальський.

      Немовби відтанув на ті слова старець. Узяв із рук пана Ковальського його колоду й усміхнувся.

      – Французькі. Дивитися приємно: які кири, ромби, трилисники… А які гострі піки! А ці… – Монах підніс до очей карти пана Бродського. – Німецькі. Друковані у місті Авґзбурґу. Он яка чирва[33]. А дзвіночки які на дзвунці![34] Жир[35] і вино[36] теж чудово промальовані – та й для козаків приємніші. Бачу, що немає тут карткових дам. Остерігаються козаки всього, що з Євою пов’язано. Валети старші й валети молодші.

      – Добре, монаше, що ти на картах знаєшся. То, може, з нами на дрібну монетку? – ласкавим голосом запропонував пан Бродський.

      – Негоже це єпископу Володимирському і Берестейському Єзекіїлю Курцевичу, і пастві своїй забороняю, і караю люто за те бісівство, – насупив брови владика Єзекіїль.

      – І що в тому бісівського, – знизав плечима пан Ковальський. –

30

Бродники проживали в північно-західній частині Буджака, південній частині сучасних румунських жудців (повітів) Вранча і Галац, а також, можливо, на узбережжі між Дністром і Дніпром. Брали активну участь в міжусобицях руських князів. Пізніше – у всіляких бунтах і військових походах. За однією з версій, назва «бродники» походить від слова «бродити» – «поневірятися».

31

Чекан (від слов’ян. «сокира», «кирка», «ікло кабана») – коротка древкова холодна зброя з основним ударним елементом у вигляді дзьоба (топірця) і молотком на обуху.

32

Чуприндир – тут: вид гри в карти у запорожців.

33

Від нім. «rot» – «червоне».

34

Масть бубна, від нім. «schellen» – дзвіночки.

35

Треф.

36

Піка.