Фалько. Артуро Перес-Реверте

ось Німеччину я чудово пам’ятаю. Підштукатурені фасади, вогні кабаре, фальшива радість, що за дві вулиці перетворюється на печаль. І всі ці шльондри в облізлих шубах шепочуть тобі на вухо: «Komm, Süsser»[5].

      – Це було раніше. Перш ніж…

      – Що саме?

      – Перш ніж настав націонал-соціалізм.

      – Ну, якщо ви стверджуєте…

      Німець відчинив двері. Вони разом повернулися до зали, де оркестр, перекриваючи гучні розмови, грав увертюру до опери «Лісовий кіт».

      – Ви знаєте сеньйора Ленца? – поцікавився Шретер.

      – Так.

      Вони зупинилися біля подружжя – чоловіка з рудуватим волоссям і височенної пишнотілої білявки в чорній атласній сукні.

      – Вольфґанґ Ленц і його дружина Грета. Здається, ви вже зустрічалися. Це Лоренсо Фалько.

      – Так, ми знайомі,– підтвердив Ленц.

      Вольфґанґ Ленц знехтував смокінгом, обравши темний костюм. Він тримав у руках напівпорожній келих, а в його подиху відчувався запах анісу. Застебнутий на один ґудзик піджак тріщав на товстому животі. Пан Ленц, представник фабрики «Рейнметал» на півдні Європи, кілька разів перетинався з Фалько по роботі. В 1929 році вони навіть провернули спільну операцію в Бухаресті – продали трьохтисячну партію гвинтівок «Маузер», старих і несправних. Обоє непогано заробили на тій афері. Після повстання Ленц регулярно постачав зброю армії Франко. Вони з дружиною мешкали в готелі. Люди часто бачили, як німець навідується, наче до себе додому, до єпископського палацу, де був розташований Генштаб каудильйо.

      – Залишаю вас у приємному товаристві,– мовив Шретер і відійшов.

      Фалько вийняв портсигар і запропонував їм сигарети. Ленц відмовився, а Грета взяла.

      – Англійські? О, так! Дякую! Обожнюю англійські сигарети.

      Грета Ленц була на голову вища від свого чоловіка. Вона мала грубі й вульгарні риси обличчя, хоча аж ніяк не здавалася потворною. Пряме волосся до плечей. Губи, нафарбовані яскраво-червоною помадою. Вечірня сукня підкреслювала могутні германські стегна, а глибоке декольте відкривало великі пружні груди. Розвеселившись, Фалько подумав, що жодна жінка в нинішній католицькій святенницькій Іспанії не наважилася би демонструвати свої принади з такою безсоромністю.

      – Цікаві у вас друзі,– зауважив Ленц, вказавши келихом на спину Шретера.

      – Ділові партнери, – уточнив Фалько, підносячи запальничку до сигарети, яку Грета вже встромила у бурштиновий мундштук.

      Її чоловік зробив ковток і хитро позирнув на Фалько.

      – Патріотизм і бізнес часто поєднуються.

      Фалько закурив і випустив дим крізь ніздрі.

      – А як ваші справи?

      – Гріх скаржитися. Ви ж знаєте, як усе відбувається. Генерал Франко потребує того, що я можу йому надати.

      – Це коштує грошей.

      – Авжеж. Але платять інші, і всі задоволені. Німеччина та Італія співпрацюють і рано чи пізно виставлять рахунки. Подейкують, що Томас Феріоль – ваш співвітчизник, який мешкає у Франції,– покриває значну частину витрат. Ви щось знаєте про це?

      – Ні.

      Вони

5

«Ходімо, любчику» (нім.).