Аутсайдер. Стивен Кинг

міської ради, з відкриття реконструйованого мосту, навчальний кліп під назвою «ВАША БІБЛІОТЕКА І ЯК НЕЮ КОРИСТУВАТИСЯ» і ще один під заголовком «НОВІ НАДХОДЖЕННЯ В ЗООПАРКУ КЕП-СІТІ». Ралф запитально глянув на Семюелза.

      – Мотай нижче.

      Ралф відмотав і знайшов відео, що називалося «ГАРЛАН КОБЕН СПІЛКУЄТЬСЯ З ВИКЛАДАЧАМИ АНГЛІЙСЬКОЇ ТРЬОХ ШТАТІВ». Значок «ПРОГРАТИ» нашарувався на жінку в окулярах і з таким щедро полакованим волоссям, що здавалося, наче бейсбольний м’яч запросто може відпружинити від цієї зачіски і навіть шкіри на голові не торкнеться. Жінка стояла на подіумі. Позаду неї виднівся логотип готелю «Шератон». Ралф розгорнув відео на повний екран.

      «Привіт усім! Рада вас вітати! Я Джозефін Мак-Дермотт, цьогорічний президент асоціації Викладачів англійської трьох штатів. Я дуже рада, що перебуваю тут із вами й маю змогу привітати вас на цьогорічній зустрічі світлих голів. І кількох чарок, звісна річ». Після цієї фрази почувся тихий ввічливий сміх. «Цього року в нас особливо багато відвідувачів, і хоч мені хотілося б це якось пов’язати зі своєю чарівливою особою…» Знову ввічливий сміх. «Але мені здається, що справа тут у нашому надзвичайному гостеві…»

      – В одному Мейтленд не помилявся, – сказав Семюелз. – Це сране вступне слово триває цілу вічність. Вона торохтить про всі книжки, що цей дядько встиг написати. Перемотуй до дев’ятої хвилини й тридцяти секунд. Там вона вже закругляється.

      Ралф провів пальцем по смузі прокрутки внизу відео, уже не маючи сумнівів щодо того, що він зараз побачить. Йому не хотілося цього бачити, та він усе одно дивився. Очей не міг відірвати.

      – Леді та джентльмени, прошу, вітайте нашого сьогоднішнього гостя – містера Гарлана Кобена!

      З-за куліс широким кроком вийшов лисий джентльмен, такий високий, що коли він нахилився потиснути руку міз Мак-Дермотт, то здалося, наче він вітається з дитиною в дорослому вбранні. «Канал 81» повважав, що подія достатньо цікава, щоб розщедритися аж на дві камери, і тепер у кадрі з’явилася аудиторія – люди стоячки аплодували Кобену. А за столиком у першому ряді – троє чоловіків та одна жінка. Ралф відчув, як його шлунок, мов швидкісний ліфт, летить униз. Він клацнув по екрану, зупинивши відео.

      – Господи, – сказав детектив. – Це він. Террі Мейтленд, разом із Раундгіллом, Квейдом і Ґрант.

      – Зважаючи на речові докази, що ми отримали, я не розумію, як це може бути, але чорт забирай, цей чоловік і справді схожий на Террі.

      – Білле…

      Цілковито приголомшений, Ралф не зміг одразу закінчити речення.

      – Білле, цей хлопець був тренером мого сина. Він не просто на нього схожий, це і є він.

      – Кобен говорить хвилин сорок. Здебільшого показують тільки його на сцені, але час від часу трапляються кадри з аудиторією, коли люди сміються над якимись дотепами – а цей дядько дотепний, мушу визнати. Інколи люди просто уважно слухають. Мейтленда – якщо це Мейтленд – на цих кадрах майже завжди видно. Але останній цвях у віко домовини забито десь на п’ятдесят шостій хвилині. Перемотай.

      Про