Моральні листи до Луцилія. Том II. Луций Анней Сенека

знайти бідняка? В цей найкращий порядок речей увірвалася жадібність і, бажаючи відділити і присвоїти хоч щось, зробила все з безмежного убогим і чужим, принесла з собою бідність і, побажавши багато що, втратила все.

      (39) Нехай вона тепер метається, прагнучи відшкодувати втрачене; нехай додає поле до поля, виганяючи сусідів грошима чи насильством, нехай зробить свої ниви просторими, як ціла провінція, і довгі мандри по них називає «володінням»: ніяке розширення меж не поверне нас до того, від чого ми пішли. Зробивши все, ми будемо володіти багато чим, – а володіли ми всесвітом.

      (40) Сама земля, поки її не обробляли, була родючішою, і простору вистачало всім народам, які не розкрадали її. Для людей було рівною насолодою знаходити те, що давала природа, і показувати іншому знайдене, і не могло бути у одного надлишку, у іншого – нестачі: все ділилося при повній згоді. Сильний ще не піднімав руку на слабкого, скупий ще не ховав запаси, які лежали даремно, позбавляючи інших необхідного: кожен турбувався про інших, як про себе.

      (41) Зброя лежала без діла, руки не обагрялися людською кров’ю, і вся ненависть спрямована була проти диких звірів. Ті, кого захищала від сонця щільна тінь гаю, хто жив у дармовому притулку, захищаючись від лютих морозів чи дощу покрівлею з листя, проводили ніч у спокої, не зітхнувши жодного разу. Ми перевертаємося під нашим пурпуром, вжалені гострими стрекалами турбот; а їм як солодко спалося на твердій землі!

      (42) Не висіла над ними штучна стеля, не ковзали над лежачими під відкритим небом світила, і було перед ними величне видовище ночі. Світ обертався у вишині, беззвучно виконуючи такий великий труд. І вдень, і вночі був відкритим для їхніх очей цей прекрасний дім, їм радісно було спостерігати сузір’я, як одні покидають середину неба, інші сходять з невидимих його областей.

      (43) Хіба не солодко було мандрувати на виду цієї усіяної чудесами широчини? А вас лякає ледь чутний скрип вашого даху, ви біжите, стрімголов, ледь щось затріщить серед розписів. Ні в кого не було будинків завбільшки з місто – було повітря і вільне дихання на просторі, і легка тінь скелі або дерева, і прозорі джерела, і струмки, не забруднені ні рівчаками, ні трубами, ні іншими насильницькими шляхами, а такі що бігли з власної волі, і луки, гарні без усілякого мистецтва, і серед них – груба хижка, зведена невмілою рукою. Таким був дім тих, хто жив у злагоді з природою, в ньому радісно було мешкати, не боячись ні його, ні за нього. А тепер саме житло є одна з перших причин нашого страху.

      (44) Але, хоч життя їхнє було прекрасним і без підступів, вони не були мудрецями, якщо вже це ім’я знаменує найвищу досконалість. Я не заперечую, що були мужі високого духу, так би мовити, народжені прямо від богів: бо немає сумніву, що світ, ще не виснажений пологами, створював тільки найкраще. І, проте, наскільки за вродженими властивостями всі були і сильнішими, і більш здатними до праці, настільки розум їхній не був удосконаленим. Бо природа не дає доброчинність: досягнути її – це мистецтво.

      (45) Вони ще не шукали ні золота, ні срібла, ні коштовних