Оповідання про Шерлока Холмса = The Sherlock Holmes Stories. Артур Конан Дойл

камінь дуже цікавий, – зауважив він, повертаючись до своєї звичної інтонації. – Сірий будинок праворуч, мабуть, хижа сторожа. Я зайду до Морана, щоб сказати йому кілька слів і написати коротеньку записку. Після цього ми ще встигнемо дістатися до готелю, до другого сніданку. Ви йдіть до карети, а я вас наздожену.

      Приблизно за десять хвилин ми вже їхали до Росса. У руках Холмс усе ще тримав камінь, який знайшов у лісі.

      – Це вас може зацікавити, Лестрейде, – мовив він, простягаючи колезі камінь. – Ось знаряддя вбивства.

      – Не бачу на ньому жодних слідів.

      – Їх і немає.

      – Тоді як же ви про це дізналися?

      – Під ним росла трава. Він пролежав там усього кілька днів. Ніде навколо не було видно місця, звідки його взяли. Це має прямий стосунок до вбивства. Слідів будь-якої іншої зброї там немає.

      – А вбивця?

      – Високий чоловік, шульга, кульгає на праву ногу, носить мисливські чоботи на товстій підошві та сірий плащ, курить індійські сигари з мундштуком, у кишені має тупий складаний ніж. Є ще кілька прикмет, але й цього досить, щоб допомогти нам у наших пошуках.

      Лестрейд засміявся.

      – На жаль, я досі залишаюся скептиком, – сказав він. – Ваші теорії дуже гарні, але ми повинні мати справу з твердолобими британськими присяжними.

      – Ну, це ми ще побачимо, – спокійно відповів Холмс. – У вас одні методи, у мене інші… До речі, я, можливо, сьогодні з вечірнім потягом повернуся до Лондона.

      – Вважаєте вашу справу незакінченою?

      – Ні, закінченою.

      – А як же таємниця?

      – Розгадана.

      – Хто ж злочинець?

      – Джентльмен, котрого я вам описав.

      – Але хто ж він такий?

      – Це можна дуже легко дізнатися. Тут не так уже й багато жителів.

      Лестрейд розвів руками.

      – Я людина дії, – сказав він, – і не можу займатися пошуками джентльмена, про котрого відомо лише, що він кульгавий шульга. Я став би посміховиськом усього Скотленд-Ярду.

      – Що ж, – Холмс залишався спокійним. – Я дав вам усі можливості розгадати цю таємницю. Я нічого від вас не приховав, і ви самі могли б розкрити цей таємничий злочин. Ось ми й приїхали. Бувайте. Перед від’їздом я вам напишу.

      Залишивши Лестрейда біля його дверей, ми подалися до свого готелю, де на нас уже чекав сніданок.

      Холмс мовчав, поринувши у власні думки. Його обличчя було похмуре, як у людини, котра потрапила в скрутне становище.

      – Ось послухайте, Ватсоне, – сказав він, коли прибрали зі столу. – Сідайте в це крісло, і я викладу вам ту дещицю, яку дізнався. Не знаю, що мені робити. Я б хотів отримати від вас пораду. Куріть, а я відразу почну.

      – Будь ласка.

      – Ну ось, при вивченні цієї справи в оповідці молодого Мак-Карті нас вразили два пункти, хоча мене вони налаштували на його користь, а вас збурили проти нього. По-перше, те, що батько закричав «Коу!» до того, як побачив свого сина. По-друге, що вмираючий згадав лише про пацюка. Розумієте,