Оповідання про Шерлока Холмса = The Sherlock Holmes Stories. Артур Конан Дойл

вуста були легко розтулені, ніжний рум’янець заливав щоки. Помітне хвилювання змусило її забути про звичайну стриманість.

      – О, містере Шерлок Холмс! – вигукнула гостя, переводячи погляд із нього на мене й нарешті з безпомилковою жіночою інтуїцією зупиняючись на моєму приятелі. – Яка я рада, що ви тут! Я приїхала повідомити вам це. Я впевнена, що Джеймс не винен. Приступаючи до вашої роботи, ви маєте знати те, що знаю я. Не допускайте сумнівів навіть на мить. Ми з ним товаришували з раннього дитинства, я краще за всіх знаю всі його слабкості, але в нього таке добре серце, що він і мухи не образить. Усім, хто його справді знає, таке звинувачення видається цілком безглуздим.

      – Сподіваюся, нам вдасться його виправдати, міс Тернер. Повірте, я зроблю все, що в моїх силах, – запевнив Шерлок Холмс.

      – Але ж ви читали звіти, й у вас уже склалася певна думка про всі ці події? Не бачите якоїсь надії? Чи ви самі впевнені, що він не винен?

      – Вважаю це припустимим.

      – Ось так! – вигукнула вона, гордо підіймаючи підборіддя й зухвало свердлячи поглядом Лестрейда. – Чули? Тепер я маю надію.

      Лестрейд стенув плечима.

      – Боюся, що мій колега занадто квапиться у своїх висновках, – буркнув він.

      – Але ж він має рацію. О, я впевнена, що він має рацію! Джеймс нізащо б це не зробив. Що ж стосується його сварки з батьком, я знаю, чому він нічого не сказав коронеру, адже до цього була причетна я.

      – Яким чином? – спитав Холмс.

      – Зараз не час щось приховувати. Джеймс мав великі неприємності з батьком через мене. Батько Джеймса дуже хотів, щоб ми одружилися. Ми з Джеймсом завжди любили один одного, як брат і сестра, але він, звісно, ще надто молодий, життя не знає і… і… коротко кажучи, він, природно, навіть думати не хотів про одруження. На цьому ґрунті й виникали чвари, і я впевнена, що це була одна з таких сварок.

      – А ваш батько? – поцікавився Холмс. – Він хотів вашого шлюбу?

      – Ні, він також був проти. Крім батька Джеймса, цього ніхто не хотів.

      Суцільний рум’янець залив свіже обличчя юнки, коли Холмс кинув на неї один із своїх допитливих поглядів.

      – Дякую за цю інформацію, – сказав він. – Чи зможу я побачитися з вашим батьком, якщо зайду завтра?

      – Боюся, що лікар цього не дозволить.

      – Лікар?

      – Атож, хіба ви не знаєте? Останні роки мій бідний батечко весь час слабував, а це нещастя й зовсім зламало його. Він зліг, і доктор Вілловз переконує, що в нього сильне нервове збудження від пережитого горя. Містер Мак-Карті був єдиною живою людиною, яка знала тата в давні часи у Вікторії.

      – Гм! У Вікторії? Це дуже важливо.

      – Авжеж, на копальнях.

      – Саме так, на золотих копальнях, де, як я розумію, містер Тернер і здобув свій капітал?

      – Ну, звісно.

      – Дякую, міс Тернер. Ви мені дуже допомогли.

      – Будь ласка, повідомте, якщо завтра матимете якісь новини. Ви, мабуть, навідаєте Джеймса в казематі? О, якщо побачите його, містере Холмс, то скажіть