Сон тіні. Наталена Королева

йому. Бубон він! Я ніколи не був закоханий до вояків. У них занадто дужі голоси, неелегантний лексикон і багато темпераменту. Ну, й похвальби. Це, може, й добре у полі, але не в спокої і не в храмі.

      – Істинно. Саме про це я міркував сьогодні. До того ж мені прикро, що Пріск не вміє «грати для гри». А враз хоче виграшу, вірячи згаданому тобою Арістофанові, що впевняв ніби: де нема нагороди – там нема й мистецтва.

      – Такі незмінно програють, – згодився Татіан.

      – Таж з ними можуть програти й ті, що були в їхньому товаристві.

      – Отож це мене й непокоїть, Татіане. Ми допустились помилки.

      – І що ж? – спокійно, як і раніше, запитав Татіан. – Вчасно помічена помилка не страшна. Її легко направити. Упертими в помилках лишаються тільки дурні.

      – То дозволь, я докінчу, – підвівся на ложі Антістос. – Помилку треба виправити враз і досконало.

      І він повернув додолу, до землі великий палець правої руки. Це був рух званий pollice verso, яким у цирку глядачі дозволяли переможцеві-гладіаторові вбити переможеного.

      – Безумовно. Для спокою імперії це буде найдосконаліше. Але не варто доручати такої справи рабам чи піратам з острова Фароса. Як гадаєш – хто?

      – Найпевніше, щоб подбав про це я сам.

      – Bene. А я, їдучи завтра з цезарем до сфінксів, не забуду помирити його з Пріском.

      – Добре. Киньмо цю тему. Маю ще друге питання. Чи не варто було б порозумітись з Діодором, або якось порадити йому на якийсь час подорож по оазах?

      – Що ж? «Роби, як визнаєш за краще», – Діодоровим голосом промовив Татіан.

      Приятелі зайшлися сміхом. За дверима голосно гикнув раб. Антістос з питанням поглянув на Татіана.

      – Це – раб, що пильнує, щоб ніхто нас не підслухував. Німий, як і більшість моїх хатніх придверників.

      Раб гикнув знову.

      – Але він діє мені на нерви! Може б, ти… подарував його Сабіні? А біля дверей посадив пса. Як роблю я, – порадив Антістос.

      – Слухняність – чеснота жерців, – знову передражнив Татіан. – Виконаю твоє бажання. Ага, хотів тобі сказати, що пророк – милий дідусь, і мені дуже сподобався. Гадаю, що такий мудрий чоловік зрозуміє ліпше за Пріска вигоду мовчання, коли… пошився…

      – В легати, – підкинув Антістос. – А подарунки йому послано?

      – Вдвічі більші проти первісного наказу цезаря. Хай знає, що ми вміємо дотримувати обіцянки.

      Випили по чарі.

      За дверима знову, ніби впав зі скелі, гикнув придверник. Татіан встав, відчинив двері і зробив знак.

      За хвилинку перед приятелями став інший слуга.

      – Вина! І заміни придверника.

      – З пророком чудово, – почав Антістос, – з Пріском також буде добре. А от не йде мені з думки Сабіна… Мовчати – чеснота не для неї.

      – Але! Що з того? Стара, розмальована лялька. «А лялька, зрештою, розбивається», – згадав Татіан Сабінині слова.

      – Це непогана думка, – згодився Антістос.

      – Не моя, а її.

      – Авторство