Сон тіні. Наталена Королева

із вояками повільно обійшов цілу залу, мацаючи рукою стіни. Не було жодного вікна, лише малий отвір у стелі, – очевидно, для провітрювання.

      – Мусимо, найдостойніший, турбувати тебе ще. Вибач. Але покажи, де стоятимеш ти, а де має бути під час пророкування август?

      Діодор мовчки став праворуч вівтаря і показав місце навпроти:

      – Там має стояти ясний цезар.

      Татіан став на те місце й глянув на жерця. Крізь напівпрозору завісу запашного диму Діодорова постать закреслювалась тьмяною, мов крізь серпанок.

      – В цій залі нема інших дверей?

      – Нема, як нема їх і в коридорах.

      – Дякую, найдостойніший. Здається, цього нам вистачить цілком. Тепер, з ласки твоєї, вернемось до твого покою. Я маю сказати тобі ще кілька слів. А варта огляне хідники та вхід.

      – Робіть, як визнаєте за краще.

      – Золоті слова, – промовив Татіан, і всі троє, як на команду, чемно всміхнулись. Жрець усміхнувся також.

      Пророк запросив Татіана сісти, поки той говорив своїм супутникам:

      – Огляньте круговий хідник. Але шануйте тишу святині. Взагалі робіть, як визнаєте за краще.

      Вояки вийшли, а Татіан з пошаною запитав жерця:

      – Не зволь гніватись, найдостойніший, маєш ти ключа від цієї кімнати? І чи ти тільки його маєш? Чи, може, маєш кілька їх? То довір їх нам на час, поки відбуватиметься пророцтво.

      Діодор взяв зі столу маленьку алебастрову скриньку. Витяг відтіль три ключі.

      – Два, ці більші, це від цієї робітні. Інших не має ніхто. А цей менший… – подаючи ключа, затримався на мить, – цей менший відчиняє всі двері святині. – Татіан прийняв ключі. Мабуть, жерцева схвильованість передалась і Татіанові, бо ж його рука трохи затремтіла, коли він брав менший ключик.

      – Ще маєш додати щось мені, легате? – спитав Діодор. – Вибач, коли неправильно титулую. Я не визнаюся добре на військовій одежі й відзнаках. Тільки догадуюсь: з такими важливими дорученнями не приходять люди малого рангу.

      Татіан, усміхнувшись, хитнув головою: збагнув, що сказаний голосно Антістосом у залі без дверей титул уже і дійшов до пророкового вуха.

      – Від тебе мало що скриється, святий пророче.

      – Ти хотів сказати…

      – Зараз. Я мушу говорити при свідках про все, що тут робиться.

      На хвилину виникла мовчанка:

      – Ти повідомлений, святий пророче, про точну хвилину приходу імператора? – заповнював мовчанку Татіан.

      – Видима річ, – глянув пророк на клепсидру. – О, ще досить часу. Цезар, мабуть, щойно встає зі сну.

      – Так, так, – погоджуючись, хитнув головою гість і знов замовк.

      Діодор встав, відсунув на стіні різьблений образок Серапіса й із схованки дістав невеличку алебастрову амфору та золоті чари. Поставив перед Татіаном одну з них і наточив у неї ароматичного темно-золотистого вина.

      – Щоб не було нудно чекати у старечому товаристві. Спробуй питво, що підкріплює наші сили в святині.

      Татіан підніс чару вгору:

      – Хай боги благословлять твої