Сон тіні. Наталена Королева

сходинками до широкого коридора, ясно освітленого олійними лампами.

      – Здається, цей зелений Псіхопомпос водитиме нас до ранку, – знов закипів Пріск. – Якась гра в тіні!

      – Зараз, – вперше озвався до гостей ясний і приємний голос каміла.

      – Прошу, – відімкнув він двері без клямки і без жодних ознак замка.

      Цезарева варта опинилась у невеличкій кімнатці, цілком порожній, без вікон і немов і без дверей.

      Однак каміл ураз знайшов замок і вже стояв у малесеньких дверцятах, що відсунулись у стіну.

      – Звольте ласкаво зачекати, – озвався ввічливо і швидко засунув двері.

      Всі троє переглянулись.

      – Увійшли, – промимрив перший Пріск. – А як відсіль?

      – Тією самою дорогою, – сухо відказав Татіан приниженим голосом. – Особливо, коли вмітимем мовчати, бо, – додав пошепки, – у стінах є… – і показав собі на вухо.

      – Мовчимо слухняно, легате, – голосно по-військовому відповів Антістос.

      Але в цій хвилині скрипнули двері в третій стіні, і в них стояв ввічливий каміл, підтримуючи рукою заслону над дверима, що були всього на один крок навпроти.

      – Святий пророк готовий прийняти августіанів, – і запросив рукою.

      І в цю ж мить десь зник.

* * *

      Вояки стояли в робітні старшого жерця.

      Низька мосяжна лампа у формі вази освітлювала широкий стіл. На ньому купками лежали сувої, таблички для писання, писальні й інші приладдя та стояли різнобарвні маленькі мисочки.

      Жрець Діодор підвівся й поблагословив прихожих. Вони низько вклонились.

      – Даруй, найдостойніший, що ми змушені турбувати тебе в цю пізню годину. Даруй і за несправну поведінку в незнайомому нам довкіллі, – рівно, немов відрубуючи слова, проказав Татіан. – Але є наказ.

      Він дав знак Антістосові. Той ввічливо показав свій перстень.

      – Слухаю, – нагнув голову пророк.

      – Можемо говорити все? Ніхто нас не чує? – спитав Татіан.

      – Крім богів. Сідайте, – запросив він, вказуючи на оздоблені слоновою кістю ебенові стільці з гаптованими золотом подушками.

      – Слухаю, – повторив ще, сідаючи при столі.

      Татіан відкинув каракалу. Його супутники зробили те саме. Зброя преторіанців заблищала на Татіанові й Антістосові. Жрець спокійно вдивлявся в гостей.

      – Маємо наказ попередити тебе, найдостойніший, що нинішні відвідини цезаря мусять відбутись у повній таємниці. Він має важливі причини не бажати, щоб про це потім десь була мова.

      – З храму не виходить те, що не має вийти.

      Пріск і Антістос виразно переглянулись.

      Татіан говорив далі:

      – Це ми знаємо. Однак бажано, щоб і в самій святині ніхто не виходив назустріч цезареві. Просимо, щоб по коридорах чи залах, якими має пройти август, не зустрів його жоден. Ми прийшли сюди перші й вийдемо зі святині останні. Такий є наказ.

      – Зараз дам розпорядження, – промовив пророк і шукав очима по столі.

      – Вибач, найдостойніший. Це ще не все. Мусимо разом