Князь Ігор. Володимир Малик

будемо підкорятися Ольговичам! Князь Рюрик не потерпів би такого до себе ставлення! Володимир правильно вчинив!

      – Повертаймо до Києва! Хай Ігор воює сам!

      Воєводи Андрій та Роман Нездилович від цих криків утягували голови в плечі, розгублено поглядали один на одного. Приїзд Ігоря ще більше роздратував військо. Гомін не стихав. Передні мовчали, зате з задніх рядів неслися крики, погрози:

      – Додому! Воліємо з князем Рюриком ходити в похід!

      – Ігор зло чинить!

      – Зарозумівся!

      Прискакали князі з правого крила та лівого – Всеволод Святославович, Всеволод Чермний, а також юний Володимир Ігоревич. Всі були стурбовані.

      – Що трапилося, Ігорю?

      Ігор відверто розповів про свою сутичку з Володимиром Переяславським і про те, що князь повернув свою рать і пішов додому.

      – А полк князя Рюрика, підбурений його втечею, теж хоче повертатися назад, – додав він зовсім тихо і підняв на князів очі: – Що робитимемо, братіє?

      Ніхто не відгукнувся на його слова. Звичайно, Володимир негарно вчинив, але й Ігор учинив не краще. Тож хай сам і вирішує, як бути далі.

      – Ми задумали великий похід аж у землю Половецьку, а тепер сили наші зменшилися, – знову почав Ігор, збентежений тим, що князі мовчать. – До того ж, гадаю, треба відправити додому і київський полк, щоб не ремствував. Отже, сили ще зменшаться. Тому йти в Половецьку землю ні з ким. Поїздимо тут, поблизу, може, натрапимо на яку орду…

      – Київський полк відправляти без князя не слід, – сказав Всеволод Чермний. – В дорозі все може трапитися!

      – Андрій і Роман – досвідчені воєводи. Доведуть!

      – Ні, Ігорю, послухайся Всеволода, – втрутився брат Всеволод Святославич. – Своє військо можеш доручати на кого хочеш, а це ж чуже! Треба князя…

      – А як чорні клобуки? – спитав Святослав Рильський.– Вони теж повертаються чи залишаються з нами?

      – Моя залишається з вами, – відповів Кунтувдей. – Хан Кулдюр теж. Половці набігай на Рось, грабуй наші села, захоплюй нашу худобу, наш отар… Чорний клобук – мирний люди, половець – злий люди!.. Грабує, убиває… Моя буде воювати з половець!..

      – Дякую, хане, я дам чорним клобукам можливість їхати попереду. Підеш зі своїми воїнами в сторожу, – сказав Ігор. – А київський полк, аби якось довести цілим додому, поведуть Олег і Святослав, синовець мій!..

      – Стрию! – вигукнув князь Рильський. – Але ж я хотів би побувати в ділі!

      – Встигнеш, княже! У тебе все ще попереду! – суворо відповів Ігор, а потім, обнявши молодого князя, лагідніше додав: – Так треба, синовцю… Довести полк цілим до Білгорода і вручити його великому князеві нині важливіше, ніж поганятися за половецькими вежами…28 Вирушайте відразу ж!

      Київський полк вирушив у зворотну путь.

      Сумні це були хвилини. У похмурому мовчанні Рюриків полк повернув, як кажуть, голоблі назад і рушив на захід. Князі, бояри, воєводи, хани Кунтувдей та Кулдюр, а також воїни найближчих стягів теж мовчки дивилися довго йому вслід, аж поки останні вершники не зникли

28

Вежа – половецька юрта на возі, кибитка.