Олмейрова примха. Джозеф Конрад

черговою візією «правильного числа» для виграшу в манільській лотереї, провокує його до махінації з магнітами, що мають відхилити «Софалу» від безпечного курсу, завдати судну шкоди й принести йому, Массі, чималий куш страховки за корабель. Виснажений морально й фізично, Уоллей втім віднаходить у безвихідній ситуації свій шлях: смерть разом із потопаючим кораблем як свідому спокуту в традиціях морських ритуалів минулого. В образі сліпого капітана Уоллея, скутого своїм батьківським обов’язком й почуттям професійної честі, нерідко прочитують біблійний образ Самсона – в кайданах, осліпленого філістимлянами, але все одно нескореного.

      «Визволення. Роман мілин» (1920) – один з останніх романів Конрада і перший великий твір, написаний ним після закінчення Першої світової війни. Ідея повернутися до історії Тома Лінґарда не полишала Конрада від початку його письменницької праці: він не раз згадував про намір завершити «трилогію Лінгарда», однак інші задуми та видавничі плани тому заважали. У «Визволенні» автор повернувся до морського роману, підсиливши у структурі риси романтичної оповіді (англ. romance), інтерес читацької публіки до якої зміцнів у міжвоєнний період як в англійській, так і в американській прозі. Сюжетні колізії «Визволення» позначені відтінком ностальгії за минулим морської професії, коли море як шлях, сфера праці та звитяги, як терен випробування формувало таких непересічних особистостей, як капітан бригу «Блискавка». Лінґард – умілий практик, спроможний долати будь-які виклики стихій, бо ставиться до свого корабля як до живої істоти. Його комерційна діяльність дає прибуток, адже з ним – беззастережно віддана йому команда, його стосунки з місцевим населенням засновані на довірі й взаємній повазі сторін, про що свідчить, зокрема, лінія його відносин із вождем Беларабом, і навіть конкуренти й заздрісники не в змозі поставити під сумнів його авторитет.

      Лінґард – ідеальний герой для романтичних пригод та несподіванок, що розгортатимуться у вже знайомому читачам Конрада колоніальному просторі Малайського архіпелагу. Однак історичний час дії, крім алюзій на реальні колізії так званої «китайської війни» 1859— 1860-х рр., має й інший вимір, опосередковано відсилаючи до реалій Першої світової війни. Актуалізується притаманний Конраду автобіографічний чинник, на що вказує посвята американському послу в Австрії Фредеріку Куртланду: «на згадку про визволення розгублених мандрівників, що опинилися під владою великого світового шторму року 1914». Саме Ф. Куртланд допоміг Конраду, який із усією родиною у серпні 1914 р. гостював у Польщі, в умовах початку бойових дій повернутися до Англії. Філософсько-історичний контекст «Визволення» набагато ширший за події, пов’язані з порятунком яхти містера Треверса чи визволення принца Гассіма та принцеси Імади. Як сучасник світової катастрофи, Конрад усвідомлював, що минула війна глибоко вразила колективну пам’ять та історичну свідомість, й тому всі механізми, що пов’язують