Олмейрова примха. Джозеф Конрад

на початку XXI століття все сильніше відчувається поворот до культурних студій, до ведення, звісно, з відстані нашого часу, культурного діалогу з текстами, які беззаперечно підтвердили свою когерентність сучасному розумінню глобальних – природних, соціальних та політичних – ка-таклізмів, небезпечних культурних конфліктів. Приводів для повернення до Джозефа Конрада чимало. Події 11 вересня 2001 р. відразу актуалізували в медіа інтерпретацію Конрадом проблем тероризму в його пізніх романах «Таємний агент» та «Очима Заходу». Численні локальні збройні конфлікти, які загрожують цілим континентам, викликають паралелі з реаліями роману Конрада «Ностромо». Не припиняються дискусії навколо проблематики повісті «Серце пітьми», що створила невичерпний ресурс інтертексту для десятків художніх творів, написаних останнім часом в Африці, Індії, Північній та Піденній Америках, Австралії тощо. Як влучно зауважили редактори наукової антології «Конрад у XXI столітті. Сучасні підходи й критичні оцінки» К. Каплан, П. Ланселот Марільос та А. Вайт, мотиви прози Конрада знедавна стали не тільки змістом сучасних медій-них заголовків, але й предметом наших нічних кошмарів. Принаймні, для світової читацької спільноти – це імпульс задуматися над тим, що дозволяє читати його тексти не лише в історичній, а й у сучасній перспективі.

* * *

      Три твори даного зібрання репрезентують доробок Джозефа Конрада різних періодів творчості, різних жанрів, але водночас демонструють певну цілісність естетичних принципів і художніх прийомів.

      Перший роман Конрада – «Олмейрова примха» (1895) – одна з найбільш продуманих книжок автора. Конрад працював над нею довго: не розлучався із рукописом під час плавань у південних морях, подорожуючи Європою, працював над нею навіть під час короткої поїздки 1893 р. до дядька й опікуна Тадеуша Бобровського, у Казимирівці на Україні. Саме в цьому тексті формувалися художні ідеї, що стали згодом провідними у Конрадовому творчому спадкові, й тому зараз у невеликому творі відчитуємо набагато більше, ніж ескіз початківця. Не дивно, що у передмові до новітніх перевидань роману на початку XXI ст. Надін Ґордімер, відзначена у 1991 році Нобелівською премією з літератури, зауважує: «Проза Конрада ставить питання, пошук відповідей на які триває все життя».

      Задум «Олмейрової примхи» заснований на особистих враженнях письменника від подорожей на початку своєї морської біографії. Бажання передати те, що бачив і пережив, – одне з ключових у формуванні Конрадового стилю. Ще в процесі роботи над твором Конрад осмислює культурний контекст, в якому мала з’явитися його книга. Важлива роль в цьому належить авторським передмовам до власних текстів, започаткована ж така практика була саме «Олмей-ровою примхою». В ній прозаїк досить різко зреагував на думку критика Аліси Мейнел: літературна леді зневажливо відгукнулася про намагання деяких авторів привернути увагу до дивних, «нецивілізованих» людей та їхніх мандрів та пригод серед екзотичних