Олмейрова примха. Джозеф Конрад

до традиційного всезнаючого оповідача. Авторський коментар при тому вельми лаконічний – скупі ремарки достатньо виразно свідчать про позицію наратора: він далекий від морального релятивізму, керується почуттям обов’язку, не має расових упереджень. Однак поява в «Олмейровій примсі» інших точок зору вже створює для читача поле вибору власної позиції.

      Оповідання «Аванпост прогресу» (1896) теж належить до раннього періоду творчості автора. В останню декаду ХІХ століття в усіх європейських літературах відбувалося відродження мистецького та читацького інтересу до малих форм прози. Для британського культурного контексту таке оновлення оповідання й новели було знаковим явищем: після тривалого домінування роману в літературі що вікторіанського, що раннього едвардіанського періоду ця тенденція, серед інших імпульсів до зміни жанрових пріоритетів, свідчила про зростання естетичного запиту на суб’єктивні форми відтворення дійсності, що закономірно є визначальними для малої прози. Стосовно англійського культурного контексту, в зростанні інтересу до новелістичних форм можна вбачати сигнал про певне розхитування коду британського ізоляціонізму від континентальних впливів, адже у Західній Європі, зокрема у Франції, відродження новели на той час уже активно тривало. Досвід французьких майстрів цього жанру – Флобера, Золя та Мопассана – багато важив для Конрада-початківця. Практика інших неоромантиків – майстрів власне колоніальної теми Кіплінга, Хаґарда, А. Конан Дойла так само могла впливати на ранні твори Конрада-новеліста.

      «Аванпост прогресу» увійшов до збірки Дж. Конрада «Розповіді про неспокій» (1898), яка об’єднала п’ять оповідань досить різної тематики. Втім єдність задуму очевидна – метафорична назва циклу найкращим чином означувала домінанту авторського ставлення до життя. Настрій авторського морального спротиву ницій реальності втілений саме в «Аванпості прогресу», в якому автор вперше відтворив свої враження від подорожі до Бельгійського Конго 1890—1891 років.

      Побачене й пережите в Африці фіксує щоденник Конрада, коментарі в листах, зокрема й такий: «Уся гіркота, що її я відчував у ті дні, весь той незбагненний подив від того, що я побачив, увесь гнів від тої замаскованої під філантропію брехні, ожили в мені, поки я писав». «Аванпост прогресу» – своєрідний ескіз мотивів пізнішої повісті автора «Серце пітьми», навколо якої і зараз не припиняється критична й читацька полеміка. Без врахування образу колоніального Конго в «Аванпості прогресу» навряд чи можна вповні розкрити смисли тієї найвідомішої Конрадо-вої притчі. До того ж, рання новела драматично увиразнює той глибинний переворот, що його пережив Конрад під час подорожі до Африки. Видатний американський конрадо-знавець Здіслав Найдер вважав пережите автором розчарування у системі колоніалізму абсолютним і незворотним, а визнання Конрадом руйнівної ролі європейської цивілізації в житті колонізованих народів – однією з причин