Чужі сни. Ян Валетов

воно вимагало. Сонячні батареї і саме світило забезпечують Сіті енергією з надлишком: тепер усе працює від сонячного світла – машини, кондиціонери, холодильники. І розбризкування не проблема. Проблема в тому, що модель притирали і вона не працює ні на малих площах, ні на великих. Дорогоцінна рідина легко перетворюється на пару, але ніяк не може знову стати водою. Енергії навколо значно більше, ніж людині треба для того, щоб жити. Але чомусь це вже нікого не тішить. Тепер енергія вбиває.

      Давидов іще раз намилився і з насолодою підставив обличчя під колючі освіжаючі струмені.

      Вода по картках, їжа по картках, без захисного крему на шкірі з дому і кроку не зробиш, живемо, як кроти під землею, або ховаємося під дахами, виходячи на вулицю тільки вночі. О, чудовий новий світ…

      Коли «пуголовки» придумали джамп, здавалося, що перемога вже у нас в руках, що через місяць-другий ворога буде поставлено на коліна і все піде, як раніше, але виявилося, що перемогти набагато складніше, ніж припускали найрозумніші розумники.

      У Паралелі-2 теж відкрили джамп-ефект, і переможні урочистості відсунулися на невизначений термін. Не на рік, не на два і не на десять років – на невизначений час. «Пуголовки», що кричали і раділи найбільше, отримували від Уряду необмежене фінансування і будь-які пільги, якось одразу занепали духом і перестали давати оптимістичні інтерв’ю.

      Потім з’ясувалося, що більшість людей джамп убиває, перетворює на рослини або на буйних божевільних через два-три стрибки. Або через десять. Або через сто. І ніхто не знає, скільки стрибків може зробити людина без шкоди для себе – два чи тисячу. Кожен джампер, який крокує на диск, знає, що цей крок може бути останнім. Кожен, хто благополучно повернувся з Паралелі, має право ніколи більше не стрибати. Головне – встигнути скористатися цим правом…

      – Можна до тебе?

      Марина-Селіна-як-її-там стояла біля дверей душової кабіни і з пристрастю у погляді дивилася то на водяний струмінь, який б’є з розпилювача, то на Кирила. Розбиратися Давидову не хотілося. Яка, по суті, різниця? Приваблива дівчинка, яких тут побувало без ліку…

      Він поманив гостю і відчинив скляні двері.

      Дівчина миттю прослизнула всередину і тут же притиснулася до Кирила всім тілом, завмерши під струменями цілющої вологи. Вона тремтіла. Вода, що пестила їй шкіру, діяла сильніше всякого синтетичного афродизіаку, мода закидатись яким прокотилася по всіх денних клубах Сіті останнього року.

      Вона була мокрою і щасливою – губи мимоволі розтягувалися в посмішку. Вологе волосся ще більше закучерявилося на скронях, потемнішало. На віях повисли блискучі краплі, очі задоволеної кішки спалахнули під напіввідкритими повіками.

      І голос її звучав, як муркотіння.

      – Так ти багач? – запитала вона, дивлячись на Давидова з благоговінням. Гострий язичок Марини-Селіни-як-її-там торкнувся грудей Кирила.

      – Дивлячись із ким порівнювати…

      – Значить, багатий. Тільки у