Чужі сни. Ян Валетов

різниці.

      – Ти – і старості боїшся? – запитав Давидов, намагаючись перетворити розмову на жарт. – Тобі-то її чого боятися? Ти – пластичний хірург, у тебе вічна молодість практично в кишені.

      – Дурний ти, – всміхнулася Карина, але усмішка у неї була сумною. – Найбільше старості бояться саме пластичні хірурги. Ми точно знаємо, що від неї не втекти. Старість – вона не в зморшках і не в обвислих цицьках. Старість – вона ось тут…

      Дружина постукала себе пальцем по скроні й знову скривилася від болю.

      – Ми не зі старістю боремося, ми шкіру на морді натягуємо. А зі старістю боротися марно, скальпелем трипер не вилікуєш…

      – Цинічна ти жінка, Карино, – Денис обійняв дружину за плечі.

      – Я не цинічна. Я розумна. І не знаю, як тобі, а мені до смерті хочеться випити.

      – Гм… – Давидов подивився вгору.

      У багажному відділенні над їхнім рядом крісел, у запечатаному пакеті з дьюті-фрі лежала пляшка «Гленморанж».

      – Так начебто правила авіакомпанії забороняють…

      – Плювати я хотіла на правила. Якщо я зараз не вип’ю, то кому-небудь подряпаю фізіономію. Всередині у мене все зав’язалось у вузол і тремтить, як заячий хвіст.

      – Як кролячий… – не втримався Денис.

      – Добре, – легко погодилася Карина. – Як кролячий! Згодна! У мене відхідняк. Я, напевно, з дитинства так не лякалась. Є два варіанти: або нестримний секс, або нестримне пияцтво.

      – Як на мене, так перше – більш приваблива ідея.

      – Є проблеми, – зітхнула Карина. – У нас повний літак свідків.

      – Нехай заздрять, – рішуче заявив Давидов.

      – Вони не заздритимуть. Вони, як у старому анекдоті, – радитимуть. А це набагато гірше. Залишається тільки один засіб – випити, і нехай усі ці американські чистоплюї засунуть свої правила собі…

      Вона задумалася.

      – Загалом, не важливо – куди. Їхня особиста справа.

      – Ти все-таки цинічна жінка.

      – І розумна. Розумні – завжди трохи циніки. Ти наллєш дружині випити? Чи як?

      Він налив Карині випити. І випив сам. Але навіть після склянки віскі його не відпустило. Просто відчуття «чужорідності» стало не таким яскравим – так людина відчуває зубний біль після декількох таблеток знеболювального. Начебто і болю немає, а болить.

      До честі працівників авіакомпанії В6, ніхто їм і слова не сказав, і по прильоту в аеропорт Королеви Беатріс подружжя Давидових було ґрунтовно напідпитку.

      Аруба.

      Жовтень

      Було нежарко, але дуже волого. Наповнене нічним диханням

      океану повітря пахло зовсім інакше, ніж у Нью-Йорку, – якимись солодкуватими квітами. Давидову подумалося, що запах цей нагадує душок тління.

      – Як м’ясна орхідея, – згадав він. – Від неї тхне на відстані двох десятків кроків. Здалеку вона пахне саме так: як дохлий кіт у підвалі.

      Допомагаючи дружині сісти в таксі, він раптом несподівано для себе зрозумів, що ніколи в житті не бачив м’ясної орхідеї. Навіть не був упевнений, чи існує взагалі