Улюблені пісні XX сторіччя. Михайло Маслій

на запитання. Для нього це був великий сором, він страшенно переживав і тримався відлюдькувато аж до наступного дня. У кінці навчального року діти здавали свої книжки. Андрієві підручники завжди були чисті й охайні, і кожен учень хотів їх потім одержати».

      Слово вчителя. Андрієві Самійловичу таланило в житті зустрічати добрих і чуйних людей. Він з вдячністю згадував своїх учителів у школі, технікумі, інституті. Вірш «Вчителька» присвячено улюбленій учительці Платона Майбороди, друга поета, Олені Павлівні Дзіваківській, з якою Майборода спілкувався до останніх днів її життя.

      «Пісня про вчительку» – пісенний шедевр. Ще нікому не вдалося створити кращої пісні на цю тему. Не одне десятиріччя лунає вона у всіх школах України на святі останнього дзвоника і ще довго звучатиме. Адже вона – це вдячність Вчителю за його служіння народу! «Школярських днів нам не забуть ніколи, не проказати їх, не проспівати», – писав поет.

      «Вчителько моя, зоре світова» – у кого ці слова не лунали на шкільних уроках музики?

      Андрій Малишко дуже шанував своїх вчителів Обухівської школи. І вірші Андрій Малишко почав писати ще в школі. «Я шаную і люблю, – писав він, – найбільше три професії – хлібороба, вчителя і лікаря. Без хлібороба не може людина існувати, без вчителя вона буде темною і увесь світ темний, без лікаря – цього бога здоров’я – коротким і невтішним стало б її життя».

      Зворушливою «Піснею про вчительку», музику до якої написав Платон Майборода, поет низько вклонився всьому вчительству за його плідну роботу. Її співають на шкільних випускних вечорах, і в будні. Це улюблена пісня і вчителів, і учнів, нинішніх і колишніх.

      Плаче захмарене небо

Вірш Олександра ДимиденкаМузика Ярослава Вишиваного

      Плаче захмарене небо, В роздумах клени сумні…

      «Нам зустрічатись не треба» – Стиха ти мовив мені.

      Приспів:

      Словом мене не пораниш, Вірність тобі не згублю;

      Хоч ти мене покидаєш – Знай, що тебе я люблю.

      Хай на полях громовиця, Я не втоплюся в журбі;

      Часто мені будуть сниться Очі твої голубі.

      Приспів.

      Падають сльози, як роси, Зрада пече без вогню.

      Серце моє не попросить В тебе ні крихти жалю.

      Приспів.

      Більше побачень не буде – Різні нам ляжуть путі;

      Серце моє не полюбить Більше нікого в житті.

      Приспів.

      Справжнє то щастя кохати, Раз його доля дає.

      Як же посмів ти стоптати Перше кохання моє.

      Приспів.

      Перші пісні Ярослав Вишиваний почав писати ще під час навчання у Теребовлянському культосвітньому училищі. Грав на баяні, трубі, скрипці, гітарі. А перша серйозна робота з’явилася аж у Чернівецькому університеті, куди 1961 року вступив на філологічний факультет. Мелодія, яку час від часу собі намугикував, сиділа в ньому давно. Якось наспівав її своєму однокурснику Сашкові Димиденку,