18+: Парафрази й переклади. Книга 2. Олексій Кононенко

в голові єдина думка: «Мій!»

      – Жаданий подих кожен твій і милий,

      Ти, сестро, моє серце полонила,

      Твоє намисто наймиліше в світі! —

      Цар шепотів. – В очах твоїх тону…

      – О, відведи від мене очі світлі! —

      Дівча просило. – Пробуди від сну!

      Та від бажань сердечних хто розбудить, —

      Хилилась Соломонові на груди.

      Цар Соломон припав до вуст вустами,

      В єднанні опалила пломінь вуст…

      – Що робиш ти зі мною? Що це з нами?

      Чи я живу… Чи, може, не живу…

      В знемозі Соломон: – Ти – наречена!.. —

      Бажання непоборне і шалене. —

      О, незрівнянна, швидше йди до мене,

      Мед-молоко під язиком твоїм.

      Під кедрами ось тут трава зелена,

      Мов прохолодний і затишний дім…

      – Облиш мене. Не можу я, не хочу.

      – Ти хочеш… Я не дочекаюсь ночі…

      Внизу за виноградом чиїсь кроки.

      Злякалася. Але в руці рука.

      – Де ти живеш, скажи? – Цілує в щоку. —

      Прийду вночі, чекай, – не відпуска.

      – Ні, ні… Я не скажу. Пусти… – Просилась.

      Не відбивалася тим часом, а тулилась.

      – Я тебе хочу. Не пущу, поки не скажеш…

      – Скажу. Але мені пообіцяй,

      Що не прийдеш. Остання зустріч наша

      Сьогодні. Попрощаємося. Край!

      Пообіцяй, що не прийдеш і завтра…

      Мене не потурбуєш післязавтра…

      Ти не приходь, поки я не захочу.

      – Я обіцяю… Де твій дім, скажи?

      Щоб міг його знайти посеред ночі…

      – Біля струмка…

      – Чекай, ще не біжи…

      Не полишай на самоті так рано…

      У домі де вікно твоє, кохана?

      – Нащо тобі? О, не дивись коханий…

      Чаруєш ти мене… О, не цілуй…

      Вікно мале і ґратами заткане…

      Там двері є… Цілуй мене, цілуй…

      Ті двері прямо у мою кімнату…

      Навіщо це тобі? Я хочу знати.

      Ти ж обіцяв, що не прийдеш… Ну, правда?

      – Прийду. Так буде. Хочу. Уночі.

      – Мій милий!

      – Вір, не бійся, будеш рада!

      Чекай мене і не пали свічі…

      Тепер прощай, за мною йдуть, я чую.

      – Прощай, мій любий… Я тебе цілую.

      О ні, не йди. Ім’я твоє не знаю…

      – Як цар, кохана, називаюсь я…

      Чекай вночі. Як я тебе кохаю. —

      Стих. Знітивсь… – Соломон моє ім’я.

5

      Мудрий, величний, в червонім хітоні,

      Світлим і радісним був цар на троні…

      В домі Ліванськім кедрові колони,

      В завісах шепочуться прохачі.

      Люди зійшлися на суд Соломона,

      Вдома залишивши гострі мечі.

      Воєначальники, міністри, гості,

      Хто з усміхом, а хто у зморшках злості.

      У залі тім були при обороні

      Добірні вої, ними керував

      Син Ахілуда, красень біля трону,

      Високий кучерявий Еліав.

      Нарешті