18+: Парафрази й переклади. Книга 2. Олексій Кононенко

нещадно. Решта все мине…

      Хто над усе премудрим хоче стати —

      В премудрості печалі забагато.

      Пізнання множить смуток і скорботу.

      В хвилину сміху в серці може біль

      Таємно жити. Радощам в супротив

      Сум обере в душі завітну ціль.

4

      Був виноградник у царя на схилі

      Гори Ватн-ель Хав, усього за милю.

      Там Соломон у вранішній годині

      Частенько міркував на самоті.

      На схил гори цар вирушив і нині —

      У голові турботи не прості.

      Всю ніч банкет на честь послів сусідських

      З Ассирії. Плетіння бесід світських.

      Як лестили вони й велись пихато,

      Вино ж не розв’язало язики.

      Та цар вже знав, як Тіру врятувати

      І мати з нею дружбу на віки.

      Він не допустить воєн і грабунку…

      Дух винограду, що п’янкіший трунку,

      Бадьорив Соломона спозаранку

      Під шепіт кипарисів і олив.

      На ассирійців хитрі забаганки

      Володар вже свої тенета сплів.

      В простім плащі на дерев’яній лаві

      Цар Ізраїлю, перший муж в державі,

      В ранковій тиші раптом пісню чує —

      Жіночий голос, чистий, як роса,

      Крізь ялівець і ллється, і чарує,

      Немов струмок у горах… Чудеса!

      Правитель між кущів легеньким кроком

      Зайшов у виноградник трохи збоку.

      І що ж побачив Соломон у лозах:

      Дівча в легенькій сукні голубій,

      Руде, смагляве, безтурботне, босе

      Співає і всміхається собі:

      «День дихнув прохолодою,

      Втікають нічні тіні.

      Повертайся швидше, мій коханий,

      Будь легким, як сарна,

      Як молодий олень серед гірських ущелин…

      Ловіть нам лисок і лисенят,

      Вони псують наші виноградники,

      А виноградники наші в квіту…

      Біжи, коханий мій,

      Будь подібним серні

      Чи молодому оленю

      На горах бальзамічних…»

      Дівча співає. Ранок. Кров гаряча.

      Його ніхто не чує і не бачить.

      Воно одне в пахучім винограді,

      Співає і не добирає слів.

      У них жага життя і юна радість,

      А вітер з гір краде дівочий спів.

      Раптово пісня в піднебессі зникла.

      Підв’язує лозу. Схилилась низько.

      Цар мовив: «Дай почути знову голос,

      Красуне, покажи лице твоє…»

      Швиденько підвелась. Під вітром гола —

      Вітрисько показав усю, як є,

      На мить всього лиш. І струнка й висока,

      У розквіті в свої тринадцять років.

      Дві ягідки тверді на груденятах,

      Від них сукенця в променях врозліт,

      Принадні стегна випуклі, накатом,

      Плаский дівочий, чашею живіт.

      – Твій лик чудесний, голос твій приємний…

      Поближче підійшла, проста і чемна.

      У захваті і з трепетом. Прекрасна.

      Голубить сонце, наче бджілку золоту.

      Поглянула