Вельможний клієнт. Артур Конан Дойл

Вимагає обручку – хтозна, навіщо, але це, мабуть, було так. Містер Дуґлас віддає. Тоді – з холодним серцем або в запалі боротьби – Дуґлас хапає молоток, знайдений на килимі. Зловмисник стріляє в нього, потім кидає рушницю, а також цю дивну картку «Д. В. 341» і втікає через вікно, спускається в рів якраз у ту мить, коли Беркер виявляє злочин. Як вважаєте, містере Голмс?

      – Цікаво, тільки не зовсім правильно.

      – Це було б дуже цікавим, якби не було таким безглуздим, – втрутився Мак-Дональд. – Злочинець, котрий стояв за портьєрою, ким би він там не був, мабуть, міг би сказати вам, що вбивство скоїв іншим чином. Справді, на що він розраховував, сам відрізаючи собі шлях до відступу? Про що думав, стріляючи з мисливської рушниці, коли тиша була для нього єдиним рятівним шансом? Будь ласка, містере Голмс, може, ви нам це поясните, якщо вважаєте теорію містера Мейсона переконливою?

      Упродовж усієї розмови Голмс просидів майже мовчки, не пропустивши жодного сказаного слова й лише зрідка уважно оглядаючись навсібіч.

      – Потрібно зібрати більше фактів, аби зробити остаточні висновки, містере Мак, – нарешті сказав він, опускаючись на коліна перед трупом. – Можна викликати дворецького на хвильку?.. Так… Емсе, кажете, що ви часто бачили цей дивний знак на руці містера Дуґласа: випалений трикутник посередині кола?

      – Звісно, сер.

      – Ви ніколи не чули якихось пояснень із цього приводу?

      – Ніколи.

      – Це, без сумніву, тавро. Так… Емсе, а ось маленький шматочок пластиру в кутку рота містера Дуґласа. Ви його помітили?

      – Авжеж, сер. Учора вранці він порізався, коли голився.

      – А траплялося йому раніше порізатися при голінні?

      – Не так давно, сер…

      – Так-так! Це може бути випадковим збігом або проявом певної нервовості, що свідчить про те, що він мав підстави чогось остерігатися. Ви не помітили вчора чогось незвичайного в його поведінці, Емсе?

      – Мені здалося, сер, що він був дещо неуважний і стурбований.

      – Отже, напад був не зовсім несподіваний. Потроху просуваємося вперед. Але, можливо, ви прагнете продовжити розслідування, містере Мак?

      – Ні, містере Голмс, воно зараз у кращих руках.

      – Гаразд, тоді перейдімо до картки «Д. В. 341»… Вона з нерівним обрізом. У вас удома немає паперу такого ґатунку?

      – Ні, сер.

      Голмс підійшов до письмового столу й накрапав чорнила з кожної чорнильниці на прес-пап’є.

      – Напис зробили не тут, це чорнило чорне, а на картці – червоне. Та й написано товстим пером, а тут усе пір’я тонке. Ні, це написали в іншому місці. Вам про щось повідомляє цей напис, Емсе?

      – Ні, сер.

      – А що ви думаєте, містере Мак?

      – Мені спало на думку якесь таємне товариство. Це підтверджує й знак на руці.

      – І я так вважаю, – додав Мейсон.

      – Що ж, візьмімо за основу цю гіпотезу та поглянемо, наскільки проясниться ситуація. Член такого товариства залазить у будинок, чекає містера