Clavus Domini. Сергій Батурин

випустив, столи міняйл поперевертав, а гроші розкидав. І при тому…

      Хлопець замовк, не наважуючись сказати.

      – Ну? – підняв брови Анна.

      – Він називав себе сином Отця Небесного! – з острахом прошепотів посланець Каяфи.

      – Чи мало було таких, хто себе так звав? – з презирливим незадоволенням кинув коен.

      – Але ніколи раніше торговці не тікали з Храму й не боялися торгувати там через гнів Господній.

      Анна стиснув кулаки так, що аж пальці побіліли:

      – Він крок за кроком до того йшов. Ще коли на віслюку в’їхав до міста через Овечі ворота, наче він не зайдисвіт, а направду… А коли якісь дурні вистелили йому шлях пальмовими гілками, то він і поготів про себе такого надумав…

      Колишній первосвященик помовчав, потім, щось для себе вирішивши, сказав:

      – Передай коенові Каяфі, що я прошу його прийти до мене сьогодні після вечірнього богослужіння. Ти зрозумів? Це дуже важливе прохання.– І коли юнак кивнув, жестом відпустив посланця.

      «Той чоловік, той чоловік…– роздратовано подумав він.– Чи не забагато останнім часом в Ієрушалаїмі патякають про нього?»

      Анна повернувся до свого крісла, сів та, підперши голову рукою, занурився у довгі роздуми.

      3. СИН ПЕКАРЯ

      Про те, що мене не стратять, я довідався напередодні свята Песах від того чоловіка, хоча до останнього моменту не вірив, що це правда. Я за себе не просив, від цих римських звірів мені не треба нічого, навіть помилування. Ненавиджу їх з їхніми імператорами, легіонами, аренами, богами, законами, податками й судами все життя, скільки себе пам'ятаю. А усвідомив я себе в три з половиною рочки, саме тобі, коли нелюд Вар, римський легат Сирії, розп’яв в Ієрушалаїмі дві тисячі юдейських повстанців, а серед них – мого батька, поважного пекаря Зераха.

      Мати моя, названа Шифрою на честь відомої сповитухи, що відмовилася в давнину вбивати єврейських немовлят чоловічої статі попри наказ фараона, розповідала: батько, сумирна й благовірна людина, пішов з натовпом повстанців лише тому, що бузувір латинянин Сабін зі своїм легіоном ідолян-кумирників захопив палац померлого царя Ірода й почав лизати губи на зібрані там скарби, а надто – на ті, що ними володів Ієрушалаїмський Храм.

      Сам я пам’ятаю лише злидні, але мати запевняє, що за батька ми були заможними, бо він постачав випічкою багатих городян, навіть самого царя, поки Ірод не з’їхав з глузду через нечувану підозрілість. Тоді вже хліб – прісний та кислий – стали пекти в палаці, і куштували його кілька різних людей на очах у царя – аж так нікому він не вірив та остерігався, щоб не отруїли. До чого дійшло: цар і трьох власних синів, у кого здібності правити проявлялися, стратив. Залишилися Архелай та Антипа, обидва жорстокістю й підступністю в батька, але не розумом. Наступником Ірод обрав Архелая, та заступити батькове місце той міг лише з дозволу імператора.

      А найбільше тиран боявся почути звістку про народження машиаха. Той, як стверджували фарисеї, мав би стати царем Ієрушалаїмським; мати розповідала, що такі