Clavus Domini. Сергій Батурин

кварталах під стіною Храму те все придбане й чи годне воно для Всевишнього? Може й не годне… Інша річ – купити, скажімо, ягнятко у внутрішньому дворі Храму. Що з того, що воно там стане значно дорожче, зате – безумовно придатне. І торговці тут значно надійніші, бо перебувають під моїм пильним оком, а те, що саме я їх сюди поставив, і товар у них по суті мій, це нікого не обходить. Храмовий податок – половину тірського сікля на рік – теж прочани часто-густо в Храмі сплачують, а гроші несуть різні: грецькі дідрахми й тетрадрахми, римські денарії та сестерції… А в храмі такі не візьмуть, тільки вагове срібло. Тож де людям гроші на нього поміняти? А он де: у лавках міняйл на Храмовій горі. А те, що лавки ці – власність Анни та Каяфи, так кому до того діло? Царів, поки в Ієрушалаїмі були царі, коени не забували, а теперішня римська влада… Та більшість тутешніх римських можновладців у боргах мов пси в реп’яхах, і винні вони саме Анні, і для них у коена кошти завжди знаходяться! Тому й вважає за краще велике панство з Анною не сваритися, а дружбу водити, бо інакше він, диви, термін повернення боргу не подовжить, а наступного разу в позиці відмовить ба й відсоток непомірний заправить!»

      Коен Анна роззирнувся: дім у нього добрий. Показного багатства, що кидається у вічі блиском золота й сяйвом коштовного каміння, йому не треба. Тривкий та сталий добробут, який дає можливість спокійно жити з упевненістю в прийдешньому дні,– от що потрібно. А в цьому будинку направду є все, що необхідно людині, котра керує храмовими справами: навіть міква15 у підземній частині. Та й то: коен, який досяг такого рівня, підносить молитви й славить Бога не лише в храмі, а робити це можна тільки після омовіння… А бундючитися статками служителю Храму не слід – обов’язково знайдуться такі, хто скаже: ага, він на храмовій службі не так про Бога думає, як капшук грошвою набити! Не варто давати приводи для зайвих балачок. А кошти… Кошти є, та ще й які, але вони для справи, а не для того, щоб пускати туман у вічі. Одна частина грошей в обігу через надійну людину, а інша – схоронена у надійному місці.

      Він свідомо обрав колись це місце для житла: західний пагорб за міською стіною. Тут значно спокійніше, ніж у Верхньому місті, тихіше, повітря чистіше: можна спокійно поміркувати й про справи – як божественні, так і земні. Чи зосередитись і попрацювати: он на столі справжня гора сувоїв – документи, переважно грошові, храмові або сімейні. Треба розібрати: такі справи чекати не будуть…

      Раптом почувся якийсь шерех, і Анна відчув присутність іншої людини за спиною. Різко повернувся: біля дверей стояв молодий слуга на ймення Гедалія, переминаючись з ноги на ногу.

      – Чого тобі? – незадоволено спитав коен.

      – Пане владарю, прибув посланець від ха-коена Каяфи,– повідомив юнак.

      Скільки вже Анна казав цьому дурневі, що до коена так не звертаються! Та дарма: він усе одно своє.

      – То чого ти мовчиш? – насупився священик.

      – Пан владар замислився, а я не насмілився перебити його мудрі думки,– щиро та простосердо пояснив хлопець.

      Пояснення

15

Міква – купіль для культових омовінь. Священик не входив до Храму, не здійснивши омовіння, бо молитва від нечистого не буде почута Богом.