Воно (кінообкладинка). Стивен Кинг

погляд раз у раз притягує електронне табло в передній частині салону. Воно показує, з якою швидкістю летить ця британська куля. Зараз, коли «Конкорд» уже сягає своєї крейсерської швидкості, вона трохи перевищує два махи 268 . Білл дістає в себе з кишені на стегні авторучку й натискає її кінчиком кнопки годинника-комп’ютера, який йому подарувала Одра на минуле Різдво. Якщо махометр не помиляється – а Білл не має жодної підстави в ньому сумніватися – тоді вони женуть зі швидкістю вісімнадцять миль на хвилину. Він не певен, що це саме те, що він дійсно бажав би достеменно знати.

      За своїм вікном, маленьким і товстим, як ілюмінатор у якійсь з отих старих космічних капсул «Меркурій» 269 , він бачить небо, але не синє, а пурпурово-присмеркове, надвечірнє, хоча зараз лише середина дня. Там, де зустрічаються небо й море, він бачить трохи покривлену лінію обрію. «Я сиджу тут, – думає Білл, – з “Кривавою Мері” в руці, поряд з брудним товстуном, чий лікоть штовхає мене в біцепс, і спостерігаю заокруглення Землі».

      Він стиха усміхається, думаючи, що людина, яка може витримати щось подібне, не мусить уже нічого боятися. Але він боїться, і не тільки летіти зі швидкістю вісімнадцять миль на хвилину в цій вузькій, тендітній шкаралупці. Він майже відчуває, як на нього набігає Деррі. І це абсолютно правильне визначення. Хай там які зараз вісімнадцять миль на хвилину, а відчуття все одно, ніби перебуваєш у цілковитій нерухомості, тоді як Деррі набігає на тебе, наче якийсь великий хижак, що довгенько був лежав, чигаючи, і ось нарешті вихопився зі свого сховку. Деррі, ах, Деррі! Напишемо хіба оду Деррі? Смороду його фабрик і його річок? Поштивій тиші його обсаджених деревами вулиць? Бібліотеці? Водонапірній Вежі? Бессі-парку? Деррійській початковій школі?

      Пустовищу?

      Світильники вмикаються у нього в голові; великі кінознімальні прожектори. Це так, немов він двадцять сім років просидів у затемненому театрі, чекаючи, коли ж там щось покажуть, і ось воно нарешті почалося. Сцена проявляється плямина по плямині, прожектор за прожектором, і це не якась там безтурботна комедія на кшталт «Миш’яку і старого мережива» 270 ; для Білла Денбро це більш схоже на «Кабінет доктора Калігарі» 271.

      «Усі ті книжки, що я їх понаписував… – думає він з дещо тупуватим здивуванням. – Усі ті романи. Деррі, ось звідки вони народилися; Деррі – їх незглибиме джерело. Вони народилися з того, що відбувалося того літа, і з того, що трапилося з Джорджем попередньої осені. Усі ті інтерв’юери, що часто ставили мені ТЕ ЗАПИТАННЯ… я давав їм неправильну відповідь».

      Лікоть товстуна знов його кóпає, і Білл проливає трохи свого напою. Він уже мало не каже щось, але передумує.

      ТЕ ЗАПИТАННЯ – це, звісно ж: «Звідки ви берете ваші ідеї?» Це те запитання, на яке, як гадав Білл, мусять відповідати – чи прикидатися, ніби відповідають – усі письменники щонайменше двічі на тиждень, але такий парубок, як він, котрий писав про речі, яких ніколи не бувало й не могло бути,

268

Число Маха – одиниця швидкості в аеродинаміці, якою вимірюється реальна швидкість звуку на різних висотах.

269

«Mercury» (1959—1963) – перший пілотований корабель в однойменній космічній програмі НАСА.

270

«Arsenic and Old Lace» (1939) – комедія драматурга Джозефа Кесельрінга (1902—1967) про письменника та його божевільне сімейство; однойменна кіноверсія (1944) режисера Френка Капри.

271

«Das Cabinet des Dr. Caligari» (1920) – німецький німий фільм, психологічний трилер, який потужно вплинув на подальший розвиток кіномистецтва, зокрема жанру горор.