Відьма з Портобелло. Пауло Коэльо

нас починає змагати страх. Цілком віддатися любові, незалежно від того, божественна це любов чи людська, означає відмовитися від усього – зокрема й від свого добробуту або своєї спроможності приймати рішення. Це означає любити в найглибшому значенні цього слова. Насправді ми не бажаємо спасатися в той спосіб, який для нас обирає Бог: ми воліємо зберігати абсолютний контроль над усіма нашими кроками, цілком усвідомлювати свої рішення, самим обирати об’єкт свого поклоніння.

      З любов’ю відбувається все інакше: вона приходить, оселяється в нас і все собі підпорядковує. Але тільки дуже сильні душі дозволяють їй себе підкорити, а Афіна мала сильну душу.

      Таку сильну, що могла по багато годин перебувати у стані глибоких медитацій. Вона мала великий хист до музики; мені розповідали також, що вона дуже добре танцює, та оскільки церква не дуже придатне місце для таких розваг, то вона мала звичай щоранку приносити сюди свою шестиструнну гітару й протягом певного часу співала для Святої Діви, перш ніж піти до університету.

      Я досі пам’ятаю, як слухав її вперше. Я вже відслужив заутреню для тих небагатьох парафіян, які мають звичай рано прокидатися взимку, коли згадав, що забув забрати гроші з ящичка для пожертвувань. Повернувся до церкви й почув музику, яка примусила мене побачити все по-іншому, так ніби до всього навколо доторкнулася рука янгола. В одному з кутків, у стані, схожому на цілковитий екстаз, дівчина віком приблизно двадцяти років грала на гітарі похвальні гімни, прикипівши поглядом до образу Непорочного Зачаття.

      Я підійшов до ящичка з пожертвуваннями. Вона помітила мою присутність і перестала грати – але я ствердно кивнув головою, заохочуючи її грати далі. Потім сів на одну з лав, заплющив очі й став слухати.

      У цю мить відчуття райського блаженства, «творча одержимість священним», здавалося, зійшли з неба. Ніби відчувши, що відбувається в моєму серці, вона стала вплітати в тишу звуки своєї музики та свого співу. У ті хвилини, коли вона замовкала й припиняла грати, я проказував свою молитву. Потім музика звучала знову.

      Я мав таке відчуття, ніби переживаю незабутні хвилини свого життя – ті магічні хвилини, які ми починаємо осмислювати тільки тоді, коли вони вже проминули. Я повністю розчинився в них, у мене не було ані минулого, ані майбутнього, я жив тільки цим ранком, цією музикою, цим блаженством, цією несподіваною молитвою. Я увійшов у стан якогось божественного поклоніння, екстазу, вдячності за те, що живу на цьому світі, що пішов за своїм покликанням попри спротив моїх батьків. У простоті цієї невеличкої каплиці, у голосі дівчини, у ранковому світлі, яке все затоплювало, я знову відчув, що велич Бога являє себе в простих речах. Після того, як я пролив багато сліз, і після того, що мені здалося вічністю, вона перестала грати. Я обернувся й побачив, що це одна з парафіянок. Від того дня ми стали друзями й щоразу, коли могли, разом прилучалися до блаженства її музики.

      Але її намір вийти заміж мене вкрай здивував. Позаяк у наших взаєминах була певна