Робін Гуд. Александр Дюма

вашим візитом? Воістину цей лицар підшукав собі гідних спільників – злодійського вилупка і брудного жебрака! Підлі раби!

      – Замовкни, бароне, – не витримав Робін Гуд. – Ти брешеш: я не твій раб, а вільна людина, і вже й поготів не вилупок. А брат чернець, коли й простяг би до тебе руку, то зовсім не за подаянням!..

      Юнак аж зблід від обурення. Мовчки, дивлячись просто в лице грізному баронові, він пересунув сагайдака з-за спини на стегно, і пальці його звично намацали оперення стріли.

      Барон Фіц-Олвін підвівся, щоби покликати варту, проте передумав, знову опустився на своє ложе і промовив уже стриманіше:

      – Ти занадто зухвалий. Гадаю, це від молодечої дурості… Гаразд, темниця тебе поки почекає, але на мої запитання я жадаю твоїх відповідей. І запам’ятай: я дарую тобі життя лише зі своєї вродженої доброти…

      – Сер барон, повторюю: не ви подарували мені життя! На жодні запитання відповіді не буде! – розлютився Робін.

      – То ти, вовченя, смієш мені суперечити? – аж задихнувся вражений барон. – Вочевидь, захотів, щоби твоя дурна голова прикрасила стіни Ноттінґемського замку на науку іншим нахабним молокососам?

      У відповідь Робін Гуд впевненим рухом наклав стрілу на тятиву і натягнув її, взявши барона на приціл. Ще мить – і він міг легко спустити стрілу. Тоді володареві було би непереливки, але брат Тук, стримавши юначу руку, майже вкрадливо вимовив:

      – Сподіваюся, ваша милість не має на думці виконувати свої погрози?

      Тепер Фіц-Олвін накинувся на ченця. Простромивши здорованя лютим поглядом, він гаркнув:

      – Прикуси свого зміїного язика, клятий ченче! Не до тебе зараз!

      – Попри всю мою повагу до такої знатної особи, – посміхнувся бенедиктинець, – здається мені, що саме напад подагри затьмарив розум Вашої світлості. Чи, може, ви ненароком утопили його на дні пляшки з джином?

      Робін опустив лук і розреготався. Тієї ж миті в голову ченцеві зі свистом полетів важезний молитовник в обкутій міддю оправі. Здоровань тут-таки віддячив за такий подарунок – ступивши крок уперед, з усієї снаги уперіщив барона своєю вбивчою палицею по хворому плечі.

      Від нестерпного болю Фіц-Олвін підстрибнув, заревів, мов поранений ведмідь, і кинувся до свого меча, щосили горлаючи:

      – Варто, варто, до мене!

      Чернець наостанок майже лагідно, тобто впівсили, огрів барона нижче поперека і позадкував до дверей, рухами наказуючи Робінові йти за ним. Аж раптом до покою ввірвалися вартові.

      – В ім’я Пресвятої Діви та її Сина, розіп’ятого на хресті за вас, дурні, наказую відступити. Того, хто наважиться мене затримати, миттю відлучу від причастя! – вигукнув чернець, розчахуючи двері могутнім поштовхом ноги, і вільно вийшов із кімнати.

      За тих часів на служителів Господа краще було не нападати, тому охоронці пропустили брата Тука. Проте щонайменше дюжина накинулася на Робіна, коли той і собі рипнувся був до дверей, і вирвала з рук юнака