Робін Гуд. Александр Дюма

знову поглянув на Роналда Рітсона, той був уже в обіймах смерті.

      6

      Допоки душа Роланда Рітсона прощалася з тілом у комірчині лісникового слуги, троє чоловіків, які вирушили до Ноттінґема, кружляли звивистими стежками безмежного Шервудського лісу. Спершу супутників розважав веселими історіями чернець-здоровань, та невдовзі сер Аллан Клер вдарився в нескінченне розумування про красу навколишньої природи, а коли й він замовк, Робін Гуд своїм сильним чистим голосом затягнув стару як світ баладу.

      – Сер Аллан! – Юнак урвав спів, зупиняючись. – Невдовзі полудень. Якщо ви не проти трохи спочити в затишку тінистих кущів, то можемо навідатися до струмка у видолинку поблизу – напитися свіженької води та перекусити. Турботлива Меґґі подбала про нас, поклавши в мою торбину хліб і до хліба.

      – Мій шлунок цілком згоден із твоєю слушною пропозицією, – жваво відгукнувся чернець. – Негайно веди нас до струмка, сину мій!

      Не забарився й лицар, тож невдовзі подорожні вже попростягалися на шовковистій траві в затінку під розложистим буком. Довкола панував мирний і радісний спокій. Чернець, хильнувши чималий ковток доброго французького вина з лицарської фляги, тут-таки заходився наминати Робінові припаси. Підживившись, запропонував супутникам називати його просто – брат Тук.

      – Так мене величають у монастирі, бо надто полюбляю паличні бої. Виріс я в чесній селянській родині, і донині вільне трудове життя мені вельми до душі, на противагу монастирському. Наш настоятель про те знає і, з добрості своєї, за руку мене не тримає. Він у нас не лише золотце полюбляє… А ви, шляхетний лицарю, коли не секрет, хто самі будете? – звернувся чернець до сера Аллана.

      – Охоче відповім, якщо ви дасте мені докинути хоч слівце.

      Робін досі тримав флягу з вином у руках, і чернець-здоровань потягнувся до неї.

      – Гоп! – гукнув юнак, відсмикуючи посудину. – Черга твоя пройшла, брате Тук, ліпше ковтни холодної водиці зі струмка і дай людині мовити.

      – Родом я сакс, – почав лицар. – Батько мій був близьким другом архієпископа Кентерберійського та королівського міністра Томаса Беккета, і дружба ця принесла йому лише нещастя, адже після сварки монсеньйора Беккета з королем мого батька було вигнано з Англії. Ми з сестрою Меріон…

      Заслухавшись, Робін не зауважив, як до фляги почали дедалі частіше прикладатися повеселілий брат Тук, а далі й сер Аллан. Розповідь захмелілого лицаря ставала дедалі безладнішою, зрештою сер Аллан поринув у докладний опис чеснот своєї прегарної нареченої Крістабель – і вихваляв їх невпинно, на противагу огидній вдачі її батька, барона Фіц-Олвіна, – теми, мало цікавої для Робіна.

      – Поки двір виявляв до моєї сім’ї свою велику ласку, – нарешті зітхнув лицар, – барон Ноттінґем, хоч походить він із норманської знаті, прихильно ставився до нашого кохання і навіть називав мене сином. Але щойно доля повернулась іншим боком, він заявив, що його донька ніколи не стане дружиною сакса… Проте, друзі мої, не в моїх