Зверобій. Джеймс Фенимор Купер

незграбний і непоказний зовні, зате міцний – зруйнувати його міг тільки час.

      – Том – майстер на вигадки, – мовив Непосида. – Видно, що він усю душу вклав у це житло. Там є комин і все, що треба для життя, сам побачиш. Його терпіння і праця немарні… Того літа, коли Том розпочав будівництво, тут, на озері, зібралася велика ватага, і всі ми допомагали йому. Знав би ти, скільки тих клятих колод я попотягав на власних плечах! Та про що там казати? Сокири тільки й зблискували, коли ми орудували ними в береговому лісі. Старий пірат не скупився на харчі, тож ми так весело і всмак вечеряли коло його вогнища, що не вирушили в Олбані торгувати здобутими шкурами, доки не впоралися з роботою…

      Тим часом пірога підпливла до причалу – дощаного помосту площею близько двадцяти квадратних футів.

      – Старий називає причал своєю приймальнею, – з усмішкою зауважив Марч, прив’язуючи човна до поруччя сходів. – Гадаю, вдома ні душі. Здається, вся сімейка рушила на прогулянку озером…

      Поки Непосида обнишпорював причал, мисливець, долаючи зніяковіння, штовхнув незачинені двері будинку. Всередині панувала бездоганна охайність. Від спільної кімнати, в яку зазирнув Звіробій, вузький коридор вів до спалень. Сама ж ця простора кімната з вогнищем, найімовірніше, правила водночас за вітальню, їдальню та кухню. Умеблювання було просте, грубо змайстроване. Зроблений із чорного дерева старовинний настінний годинник, стрілки якого завмерли на одинадцятій, масивна скриня, простий кухонний посуд, начищений до блиску… Спіймавши себе на думці, що його цікавість розпалилася не на жарт, Звіробій зайшов до господи. Вона була розгороджена навпіл, і він прочинив перші-ліпші двері.

      Вочевидь, вони вели до кімнати Гаттерових доньок.

      Несхожість їхніх смаків і вподобань одразу впадала у вічі, попри те що спальня сестер була надзвичайно охайною. Праворуч, біля низького ліжка Джудіт із пишною периною, викрашались яскраві мереживні сукні, під ними стояли зграбненькі шкіряні черевички з вигадливими срібними пряжками – таке взуття радше можна було б побачити в гардеробі заможної міської панянки. А ось і кокетливо прикрашений стрічками капелюшок. Стіну оздоблювали напіврозкриті віяла і пара довгих бальних рукавичок, немов виставлених напоказ. Ліворуч усе було скромненьке і простеньке: сиротливо висіло кілька суконь простішого крою, зшитих із вельми грубої тканини, а про хустинки, рукавички чи капелюшки годі й казати – їх там не було.

      Чимало води спливло, відколи Натаніель востаннє заходив до помешкання білої жінки. Зворушений мисливець відчув хвилювання, від якого давно відвик, – у дитинстві, забігаючи до материної спальні, він бачив її простенькі вдяганки, розвішані на таких самих дерев’яних кілочках, як і скромні сукні Гетті Гаттер. Ця схожість несподівано розчулила його.

      Нетерплячий гучний голос Непосиди вивів Звіробоя із задуми, і він поквапився повернутися на платформу.

      Розділ 3

      – Здається